На сьогодні в Україні понад 55% дітей постійно відчувають страх або сум через службу одного з батьків. Ще 24% відчувають ці емоції періодично. Дослідження ГО «Вільний вибір» та «Освіторія» у квітні 2026 показало, що серед них 42,7% приховують факт служби батька чи мами від однолітків, боячись емоційного навантаження або будучи неготовими до чутливих питань.
Батьківство на відстані сотень кілометрів — виклик і для військових, і для їхніх дітей та дружин. Тому журналісти «Вчасно» запитали в Анни Застело, психологині Регіонального центру БФ «Голоси дітей» в місті Запоріжжя, на які найбільш крихкі моменти дитячої психіки необхідно звертати увагу під час розлуки, і як розмовляти з дітьми про повернення тата на фронт, коли він тільки повернувся додому в коротку відпустку.
«Вчасно»: Для будь-якої дитини від'їзд тата або мами довше, аніж на кілька днів — це стрес і причина сліз та плачу. Поруч немає людини, яку вони люблять і якій довіряють. Але чи існує найбільш критичний вік для такої розлуки?
— Якщо подивитися на періодизацію, ми постійно переживаємо якусь кризу. А діти дуже швидко ростуть, переходячи від однієї кризи до іншої, і в різні періоди дитина переживає розлуку по-різному. Тобто у дітей лишається реакція від попереднього досвіду життя, який був зв’язок і стосунки з татом чи мамою. І взагалі, наскільки стабільним на момент розлуки є життя дитини поруч з іншими дорослими.
Наприклад, чотирирічна дитина не розуміє, що таке час, як він вимірюється. Що означає обіцянка «тато повернеться через пів року» — незрозуміло. Для них кілька місяців сприймаються як щось безкінечне, тому вони часто й порівнюють усе, гіперболізуючи: «тата не було цілу вічність», «бабуся спала цілу вічність».
А вже у шкільному віці вони розуміють визначення часу, краще розуміють причину відсутності тата чи мами. Але у цьому віці вони гостро переживають відсутність батьків на визначних подіях: Дні народженні, першому дзвонику, творчому виступі або на спортивних змаганнях. І такі події для них є критично важливими.
— Тобто підлітки мають більше розуміння, чому так відбувається, тож для них від'їзд когось з батьків на службу не такий морально важкий?
— Підлітки справді реагують стриманіше, але лише зовні. Всередині вони це відчувають набагато бурхливіше. Просто таким дистанціюванням вони захищають себе, свій психологічний стан, від сильних переживань. Підлітковий вік доволі складний з усіх боків, у всіх сферах, навіть в організмі.
— Коли тато або мати збираються повертатися на службу, діти не лише сумують і починають плакати. Бувають випадки, що вони ображаються, закриваються в собі, не хочуть бачити нікого з рідних. Для них від'їзд — це зрада?
— Зрада — це більш ціннісне переживання, інша оцінка ситуації. Діти в такий момент справді дуже вразливі: можуть сумувати, тривожитися, злитися. Молодші можуть ставати неслухняними й капризувати, старші — апелювати до того, що несправедливо, що їхній тато їде. Але це нормальні емоції в моменті. Вони мають бути.
До речі, інколи в дітей з’являється відчуття провини, нібито вони якісь не такі, недостатньо хороші, тому татко їде. І їм важливо пояснити, що це не так. І пояснити ще раз, відповідно до віку, чому тато змушений це робити, а не лишається поруч.
— Що робити у випадку, коли дитина емоціонує, злиться, капризує і не хоче слухати або розмовляти? Залишити її саму?
— Не залишайте дитину наодинці з такими емоціями. Краще використовуйте усі можливості, які маєте. Тобто якщо є час — краще обійнятися, разом скласти якісь татові речі, піти щось купити. Діти переключаються між емоціями швидко. Якщо нічого з перерахованого вам не треба робити, краще разом з дитиною помалювати, щось подивитися або просто поговорити.
— Чи варто рідним (наприклад, мамі) вдавати спокій і радість під час прощання з чоловіком, татом дитини? Можливо, щоб не травмувати взайве своїми слізьми або сумом.
— Нічого вдавати точно не треба. Особливо мамі, щоб дитина не відчувала себе особливою, відокремленою, ніби вона єдина відчуває сум, злість — тобто такі важкі емоції. Бо якщо всі вдаватимуть радість або те, що ситуація «нормальна», дитина не розумітиме, чому вона єдина сумує. В усякім разі знецінення її емоцій матиме вплив на майбутній розвиток її емоційної сфери. Зокрема, як дитина буде проявляти себе, піклуватися про себе, про свій стан.
Тому з дітьми треба бути чесними, розділяти з ними їхні емоції. Фраза «не плач, тато скоро приїде» не працює
— Як говорити з дітьми про тата, що служить, щоб не травмувати їх власними переживаннями, слізьми, сумом?
— Дошкільнятам треба пояснити, що тато їде не через них, а щоб виконувати важливу роботу. І про дитину у відсутності тата подбають інші дорослі: мама, брат, сестра, тітка, дядько, бабуся з дідусем, друзі тощо. Їй треба забезпечити максимально стабільне, безпечне життя в наших умовах, бо маленька дитина потребує більшої присутності надійних дорослих, щоб відчувати себе в безпеці.
Найкраще буде сісти поруч із дитиною мамі, бабусі, дідусю чи іншому дорослому, і підтримати її, поділившись своїми емоціями. Наприклад, сказати: «я бачу, що тобі сумно. Я теж сумую, мені не вистачає тата». Дітям до підліткового віку дуже допомагає фізичний контакт, тобто обійми. А для старших дуже важливі речі, подаровані татом: шеврон, кепка з емблемою підрозділу, блокнот тощо. Навіть просто потримати, покрутити їх у руці. Головне — не знецінювати їхні емоції. Наприклад, та сама фраза «не плач, тато скоро приїде» не працює взагалі.
Після цього варто провести якийсь спільний ритуал, який дитина робить із татом: увечері попити чаю з печивом чи почитати книжечку, як це робив тато, або піти погуляти в те місце, куди дитина ходить із ним.
Фото з відкритого джерела
— Тати-військові інколи розповідають, що після повернення додому в дитини все одно немає настрою, вона може плакати чи відсторонюється від батьків. Чому так відбувається попри те, що на повернення тата діти дуже чекають?
— Важливо пам’ятати, що приїзд тата — це сплеск позитивних вражень, емоцій, але для психіки це також і стрес, виснаження. Після піднесення настрою може відбутися регрес: може почати погано спати, погано їсти, може бути роздратованою, бо нервова система отримала сплеск емоцій, хоч і позитивних. Це велике навантаження. Те саме може відбуватися і після того, як у тата чи мами закінчилася відпустка. Бо дитина залишається знову без рідної людини поруч, після дуже класного періоду. Відповідно, може стати плаксивою, нічого не хотітиме, почне погано спати, можуть бути якісь проблеми з навчанням через незібраність і неуважність, бо дитина переживає розлуку.
— Часто військові, повертаючись додому у відпустку, намагаються максимально наситити її враженнями. Щодня дитина з татом може ходити в нові заклади, ходити на атракціони, розважатися, не чути відмов. Але чи добре це для психоемоційного стану дитини, яка не бачила тата перед тим пів року?
— Момент у тому, що дитина не розуміє достатньою мірою, що це тимчасово. З татом гарні емоції, з ним весело, цікаво. Звісно, ми розуміємо, що у тата небагато часу, йому хочеться набратися цих емоцій, провести більше часу з дитиною. Але коли він їде назад, діти повертаються до буденного життя. І буде той самий регрес, бо раптово всі веселощі, яскраві емоції, зникнуть. Тому в період татової відпустки дуже важлива комунікація батьків між собою. Краще шукати компроміс: замість тижня атракціонів — прогулянки в парку, розмови, ігри вдома чи на майданчику, але наближені до буднів дитини.
— Повертаючись до попередніх питань: дитина навіть після такого насиченого часу з татом може ображатися на його від'їзд?
— Звісно. Дитина все одно буде ображатися, сумувати, шукати винних і себе звинувачувати, що нібито через неї татко поїхав. Ми цього ніяк не можемо уникнути.
Тому в ці моменти, коли життя дитини знову повертається до «звичного», не такого насиченого, безпечним дорослим треба бути поруч і підтримувати її.
Чатбот Telegram
Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!
Психологіня благодійного фонду “Голоси дітей”