Журналістка
Поки окупанти рівняють із землею прифронтові міста Донеччини, переселенці та родини військових лишилися з нічим. Статус міст на ЛБЗ заважає отримати як компенсації за втрачений дім, так і пільгове житло для захисників.
З початку повномасштабного вторгнення найбільшим потрясінням, шоком і розчаруванням переселенців із Донеччини та Луганщини стала відсутність підтримки з боку держави. Люди, які повинні будувати з нуля своє життя, зобов’язані брати кредити або жити за захмарними цінами в орендованому житлі, останніми роками не сподіваючись на якісь компенсації.
Омбудсман на Донеччині та Луганщині каже, що в регіоні зафіксували 47 скарг на ТЦК. Самі переселенці часто порушують правила обліку, тож бюрократія затягує у військо й тих, хто має законні причини на відстрочку.
Рф створила жорстку конвеєрну систему для депортації українських дітей, примусово змінюючи їм імена, вік та анкетні дані в реєстрах, аби повністю заплутати сліди. У травні 2026 року Кремль навіть цинічно запропонував обміняти викрадених неповнолітніх на своїх військовополонених.
10 кілометрів пішки під зливою, щоб просто вижити — умови наших бійців на лінії зіткнення під щоденними ударами КАБів. Воду, сухпаї та боєприпаси їм доставляються виключно дронами по повітрю, бо вся територія навколо щільно замінована. Навіть НРК по них не доїжджають і підриваються.
Попри локальні успіхи СОУ (наприклад, просування під Лиманом чи розгром колони біля Берхівки), ситуація навколо Краматорська та Слов’янська погіршується. Траса на Ізюм поки відкрита, але це питання часу — до середини літа евакуаційні заходи можуть стати смертельними через російські пастки на дорогах.
Росіяни заводять на напрямок додаткові сили, а не просто відновлюють втрачені через невдалі штурми.
Війна та повзучий фронт добивають унікальний промисловий кластер: з 1400 керамічних підприємств у Слов’янську лишилося близько 30. Серед них і цех Тараса Сніжковського, який зараз евакуюється на Черкащину.
Керамічні вироби зі Слов’янська — бренд Тараса Сніжковського, який про своїх зайчиків, свинок «Пеппі» та власноруч плетені кошики із глини розповідає на всю Україну та в країни Європи, куди регулярно відправляє замовлення з-під фронту. Але за кілька тижнів керамічних виробів з донецькою пропискою більше не буде — підприємство, яке вже двічі бомбардували окупанти, евакуйовується на Черкащину.
На захопленій території Донеччини росіяни принципово заселяються у будинки винятково по сусідству з цивільними. Для них цивільне населення — живий щит, щоб Сили оборони не могли завдавати уражень по загарбниках.
Добропілля перетворилося на суцільну кілл-зону, дрони чатують на людей, які вибігають із підвалів в пошуках їжі чи води. У місті вода, світло, ліки та зв’язок із цивілізацією — недосяжна розкіш. Вижити у місті, яке окупанти стирають «вогняним валом», стає неможливим.
Окупанти систематично знищують захисників Маріуполя в російських колоніях: від голодування до жахливих тортур арматурою та струмом. Діана Старик, яка самотужки шукала коханого в списках ворога, розповідає про «систему зламу» полонених.
Окупанти заявляють про окупацію Лимана й повний контроль Святогірська, проте бригади, які стоять на обороні напрямку, кажуть про вдалі відбиття російських штурмів і навіть точкові контратаки.
