Від коктейлів Молотова до керування дронами біля Лимана: Оксана Борисівна у свої 40+ їздить на полігони, щоб стати повноцінною бойовою одиницею, й намагається не засуджувати чоловіків у тилу, які ховаються від ТЦК.
«Клеопатра» з пультом у руках: військовослужбовиця 66-ї ОМБр хоче виміняти кабінетну роботу на бойові вильоти на Лиманському напрямку. Оксана пройшла шлях від відмови у ТЦК до визнання серед побратимів-чоловіків. Про принциповий перехід на українську, відмови «покупців» від неї після БЗВП та виховання доньки у насильно зросійщеному місті військова розповіла журналістам «Вчасно».
Оксана Борисівна з майбутнім позивним «Клеопатра» впевнено підіймає дрон у повітря, веде повітряну розвідку, повертає його «додому» й саджає за два метри від себе. Позивним вона ще не представляється — каже, що зарано, бо не їздила на бойові. Але побратими уже проголосували й вирішили, що вона так само впевнено розправлятиметься з ворогами, як і цариця Єгипту. Циркон, командир батальйону, в якому служить Оксана, не без гордощів представляє посестру. Каже, вона найкраще з усіх знає історію, може розповідати її годинами. Майбутня операторка розповідає, що причина — у Запоріжжі, де вона жила.
«З 2014 року я довго вчила, опановувала українську, й у 2016 остаточно перейшла на державну. Це був мій супротив місту, яке на 99% зросійщене, штучно заселене росіянами. А 3 2020 року зрозуміла, що просто розмовляти українською замало. Понад усе я не хотіла, щоб моя дитина виросла малороскою. Тому щоб українська була не лише державною, а рідною, ми з донькою знайшли патріотичний осередок „Спас“. Ліза майже 6 років займалася там рукопашем, вона у мене чемпіонка», — з посмішкою каже військова.
Тренерами організації «Спас» були ветерани, які з початку повномасштабного вторгнення відразу ж пішли на передову. Зокрема, історик, краєзнавець із Запоріжжя В’ячеслав Зайцев, який загинув у жовтні 2022 року. Вони були особисто знайомі, тож жінка каже, що не могла зробити інакший вибір, окрім як долучитися до війська.
На момент повномасштабного вторгнення Оксана, будучи мамою 14-річної доньки, прийшла у ТЦК, але її «розвернули». Сказали, що агрономи (її професія) не затребувані. Довелося займатися підручними «боєприпасами» для оборони міста.
«Мене не взяли, тому ми пішли робити коктейлі Молотова. Наступного разу прийшла у 2024 році. Тоді й черги з охочих не було, тому БЗВП я пройшла, але бригади тричі відмовлялися від мене. Зокрема, 155. А командир 66-ї сказав, що такі ініціативні люди тут потрібні. Я, правда, не хотіла бути діловодом, у комп’ютері знала тільки одну кнопку — яка включає й виключає його. Потім трохи навчилася, але бажання бути кориснішою не покидає. Я вже готова їхати на виїзди з хлопцями», — каже військовослужбовиця.
З дроном і пультом керування Оксана добре знайома, хоча увесь час із дня мобілізації була радше «кабінетною» військовою, діловодом у 66 ОМБр. Зізнається, що цим не втішена — хоче на бойові, разом із побратимами. Тому їздить з усіма на полігон, щоб бути самостійною одиницею. Не тягарем, а вправною операторкою, здатною самостійно виконувати бойові завдання.
«Я ще не знаю цього страху бойових виходів, розумієте? Щоб зрозуміти, як ти морально себе почуватиму, треба там перебувати. Але поки що мені з хлопцями нічого не страшно», — каже доброволиця.
Військовослужбовиця 66-ї ОМБр вперто виправляє, коли її кличуть «Клеопатра». Трохи ніяковіє і пояснює: поки що, поки не поїхала на бойові, вона — Оксана. Хоча вже вчиться самостійності як операторка, знає, як керувати дроном. Хоча ще не уявляє, якою буде на полі бою. Побратими наполегливо підказують, що бойовою і надійною, але жінка на це просто посміхається.
«Коли в навчальний центр приїхала, у нас було 150 чоловіків, я одна дівчинка. Хлопці підозрювали, що я прийшла в армію, як і деякі дівчата, шукати якесь кохання. Є ж такі стереотипи. Але я їх ламаю, бо у мене ні з ким стосунків немає, тільки робочі й ділові», — розповідає Оксана.
На питання, чи не хотіла б стосунків із кимось із військових, Оксана категорично махає головою: ні, бо це заборонено. Та й не хоче цього вдруге, принаймні поки що.
«Вдруге вийти заміж? Боже! Ні, я вже не хочу. Я краще спостерігатиму збоку», — розповідає Оксана.
Жінка каже, найбільше хоче лише бути корисною на війні, щоб та скоріше закінчилася. А особиста мрія — побачити доньку щасливою.
Зараз донька Оксани навчається у військовому ліцеї. Сама обрала заклад, хоча за характером не така «бойова», як мама, а м’якша. Патріотизм у неї виховували з дитинства, а коли дівчина долучилася до організації «Спас», то позиція стала основою, на якій «виховалася» особистість, каже Оксана Борисівна.
«Коли я пішла служити, Ліза лишилася з батьком. Вона мене проводжала у військкомат без сліз. Усе розуміла. Про війну ми з нею говорили ще з шестирічного віку, мабуть. Про політику, війну, вибір, обов’язок. І зараз вона дивується одноліткам і старшим людям, які досі „внє політики“, хоча їх рідні вже загинули на війні або через росіян», — розповідає військова.
Хоч причина, чому Оксана мобілізувалася — у доньці, водночас служба стала й причиною, чому родина розпалася. Чоловік не зрозумів бажання дружини бути у війську, а доньці потрібен був приклад, розповідає жінка.
«Чоловік мене і мій вибір не витримав. Не пройшов випробування. Ну, він має інвалідність, у нього була законна причина лишитися вдома. Але у нас були випадки, коли людина ногу втрачала, але лишалася в наших рядах. А мій чоловік виявився заслабкий для мене. Я не змогла це перебороти, не змогла його зрозуміти. Ми багато років прожили і я думала, що це буде друг на все життя. Але війна все розставляє на свої міста, показує справжню натуру людей. Тому я не засуджую. Просто я така. І зараз я серед справжніх чоловіків», — пояснює жінка.
Коли Оксана повертається у тил і бачить сотні чоловіків, які бояться ТЦК, їй стає огидно. Каже, що намагається з цим боротися, не звертати увагу, але щоб перебороти себе пішли роки.
«Кидатися на людей і так не можна, а якщо дізнаються, що я військова, це взагалі буде некрасиво. Тим паче ми ж не знаємо, що в них сталося, чому вони не служать. Тому просто намагаюся не дивитися на них», — каже військова.
На сьогодні Лиманський напрямок пріоритетний для окупантів, оскільки пролягає через одну з найважливіших трас на Донеччину. Якщо росіяни контролюватимуть її, логістику та будь-які пересування в прифронтових містах можуть не лише контролювати, а майже повністю перекрити дронами-ждунами та ударами з артилерії. Тому ділянка, яку охороняють бригади поруч із 66 ОМБр, важливі для втримання регіону.
Військовий на псевдо «Мучной» додає, що ситуація навколо Лиману поступово стає більш напруженою через систематичні удари по логістиці. Противник все активніше відпрацьовує дронами по дорогах постачання, техніці та транспорту, ускладнюючи ротації та доставку БК.
«Вони явно роблять ставку не лише на лобові штурми, а й на виснаження тилового забезпечення, щоб створити хаос у переміщеннях та змусити наші підрозділи працювати під постійною загрозою з повітря», — попереджає військовий.
За його даними, ворог продовжує діяти комбіновано: тривають піхотні проникнення, артилерійський тиск та масовані полювання дронів. Основна задача противника — розхитати оборону, вибити логістику й створити напругу по всьому Лиманському напрямку.
Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!