У Добропіллі залишатися на вулиці небезпечно навіть кілька хвилин: російські дрони вистежують поодиноких перехожих, атакують людей і можуть добивати вже поранених. У місті немає світла, не працюють магазини, а вцілілі будинки поступово стають непридатними для життя.
У Добропіллі росіяни продовжують полювати на цивільних, яких помічають на вулиці. Людей, які готові так ризикувати заради води та їжі, обмаль, тому будь-який рух окупанти помічають з сотень дронів, які зависли над містом або «сидять» на дорогах в очікуванні жертв. Вижити після такої атаки практично неможливо: безпілотники не шкодують дронів, і кількома БпЛА можуть «добивати» уже поранених, якщо ті не встигнуть за секунди знайти якесь укриття.
«Один з дронів завис над чоловіком і прямо в нього полетів! У нього вся спина побита, але йому ще пощастило, бо дрон в асфальт вдарився і тільки тоді здетонував. Ну, він хлопець здоровий… А іншого прямо розполовинило, коли на велосипеді їхав. Кудись його затягнули, в якийсь будинок. Так, по будинках багато тіл лежить», — розповідає журналістам «Вчасно» Володимир, якого бійці бригади «Рубіж» наприкінці жовтня евакуювали з міста.
Чоловік останній рік жив деінде: його будинок росіяни атакували ще торік, тож довелося шукати нове житло. Обирати доводилося між квартирами, які залиті дощами через розбиті вікна й відсутні дахи. Тимчасово Володимир жив у будинку, дах якого обвалювався через наслідки обстрілів. Придатних до життя будівель у Добропіллі не лишилося. У багатьох тепер лежать тіла загиблих, яких окупанти вбивають просто неба, коли вони йдуть містом.
Мобільного зв’язку та електроенергії у Добропіллі не лишилося, проте частина містян продовжують тримати телефони хоч частково зарядженими, але не користуються ними. Процес заряджання девайсів дуже небезпечний: доводиться шукати в місті нерозірвані дрони, нести їх у гараж (сподіваючись, що він не здетонує дорогою), а там розбирати. Знайомий Володимира, який цим займався, відділяв батареї й від них заряджав мобільні.
Магазини в Добропіллі не працюють з літа, а до пункту незламності йти надто далеко й страшно. Тож чи він досі працює, Володимир не знає. Для власної безпеки він нікуди не ходив. Єдина вилазка була кілька тижнів тому до товариша — той перестав приходити у звичне місце, тож чоловік злякався за нього. Дістався до вулиці, де жив чоловік, і побачив, що будинку після прильоту дрона більше немає. Друг знайшовся за кілька днів — пораненим. Як з’ясувалося, після вибуху перебіг жити в інший будинок.
«Вночі сидиш на дивані й чекаєш: хоч би до завтра дожити. Думаєш, будинок знесе — і все. До знайомого чоловіка поїхав, бо давно його не бачив, а будинку немає, один фундамент. І, може, й людини немає — разом з домом. Будинки зносить! Дахи голі, дощ пішов — і це вже все, після цього будинки й самі падають. А у квартирі по коліно води. В іншій вікон немає, все залітає. У Добропіллі вже робити нічого, тим паче похолодало», — каже Володимир.
Часу «на життя» влітку було на кілька годин більше, аніж зараз. Люди прокидаються на світанку, щоб встигнути по світлу знайти їжу, сходити по воду чи дрова. Спати влітку лягали о восьмій вечора, коли сутеніло: без світла все одно нічого було робити. Тепер же планують сон з шостої вечора, бо потемки страшно виходити за поріг житла.
Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!