Подружжя поліцейських зізнається, що вони навіть не виїжджають із Лимана Донецької області, який особливо ретельно обстрілює російська армія. Не можуть покинути людей — адже ті їх знають, довіряють. І за першої ж потреби біжать саме до правоохоронців.
Валерія та Дмитро Біленець — подружжя евакуаційного поліцейського підрозділу «Білий янгол», які вивоять мешканців Лиманської громади з-під обстрілів і щоразу повертаються туди, де інші не витримують. У роботі, де головне — не просто швидкість та уважність, а й вміння чути себе та партнера, вони чи не найкращі.
Спільні виїзди на порятунок людей у Дмитра та Валерії тривають з 2022 року, відколи на Донеччині з’явилися «Білі янголи». Вони ж і стали одним із перших екіпажів, які погодилися на евакуаційну «авантюру». Нині ж за плечима подружжя понад пів тисячі виїздів. Серед них — і в гарячі фронтові локації, звідки вдавалося під обстрілами рятувати людей, і виїзди на обстріли — після того, як усі рятувальники, правоохоронці та небайдужі стають цілями для російських ракет.
Нещодавно Валерія Біленець отримала міжнародне визнання зі свою сміливість — і здобула перемогу в номінації «Хоробрість» від асоціації жінок-поліцейських.
В еваку, яким їздять Валерія та Дмитро, без необхідності голосно не буває. На усі попередження або орієнтири поліцейська вказує чоловіку жестами або тихими «командами». І жартома додає: у їхній родині, лейтенантки й капітана, звання, матріархат чи патріархат не вирішують, хто буде головний або правий у сварці. Тож, сміючись, додає: або дебати, або сила.
На сьогодні евакуаційні рейси з Лиманської громади — не завжди про виїзд з населеного пункту, який одномоментно з тим палає та обстрілюється окупантами. Інколи екіпажам «Янголів» доводиться рятувати людей, які опинилися в складній життєвій ситуації - не там і не тоді. Зокрема, як під час одного з крайніх виїздів Валерії та Дмитра — в Ярову.
«Бувають різні причини евакуацій. Здебільшого їх зараз дві: або в будинок людям прилетіло щось і зовсім зруйнувало його, або ж вони просто виснажились від постійного життя на війні», — пояснює поліцейська.
Ольга, яку «Білі янголи» разом із журналістами «Вчасно» вивозили з Ярової, приїхала до родичів-пенсіонерів кілька днів тому. Каже, просили допомогти їм. Однак коли вона приїхала — виявилося, що ті поїхали, не лишивши ні ключів від будинку, ні грошей на зворотню дорогу. Всі дзвінки вони також проігнорували, тож на кілька днів жінка з іншої області опинилася у пастці - ані житла, ані знайомих.
«Пощастило, що мене прихистила сусідка цих родичів — кілька днів я жила в них. А потім вирішила звернутися до „Білих янголів“ з проханням вивезти мене звідти. Не знала, чи вони приїдуть, але грошей на повернення додому вже не було. А вночі тут таке гепало, було дуже страшно. Кожної ночі, поки не посвітліє - у вікнах вибухи, скло у вікнах тремтіло. Не знаю, як тут люди стільки живуть — я вже не витримувала», — розповідає Ольга.
Після евакуації з Ярової жінку забирають волонтери БФ «Янголи спасіння» — вони своєю чергою відвозять її до Самари (Новомосковська), звідки родом «гостя». Перед прощанням Ольга резюмує: те пекло, яке ночами й подекуди днями відбувається на Лиманщині - в рази страшніше за те, яке вона останнім часом бачить і чує вдома.
Однак у таких реальностях живуть тисячі лиманчан — мешканців громади та тих, хто свого часу був вимушений переїхати зі своїх окупованих населених пунктів хоча б трохи далі від росіян. Жінка зізнається: якби довелося жити постійно в таких умовах — то вона б не витримала — і втратила розум від реальності.
Валерія, поліцейська, додає: саме тому, щоб було якомога менше постраждалих від війни, вони з чоловіком розмовляють із кожною родиною на Лиманщині про евакуацію, шукають варіанти виїздів. Особливо — для родин з дітьми, найбільше боячись за останніх.
«Ми намагаємося вмовити на евакуацію не тоді, коли можемо дістатися до людей лише на броньованому авто, а коли з населеного пункту ще можна виїхати цивільною автівкою — без страху, що на неї полюватиме дрон. Інакше потім, коли вони сидітимуть по підвалах без зв’язку і світла, вони чекатимуть уже можливості порятунку. Бо люди сподіваються на те, що якщо автомобіль броньований — ми їх зможемо забрати відразу ж, ледь не через кілька годин. А в реальності чим ближче лінія фронту — тим довше доводиться чекати вдалої миті для евакуації. Бо тоді немає стовідсоткової гарантії, що ми зможемо доїхати до людей. Ворог по нас прицільно стріляє, і йому байдуже — чи ми їдемо самі, чи вивозимо людей з пекла», — пояснює поліцейська.
Історія подружнього майбутнього почалася у 2018, коли Валерія прийшла у службу. В династії поліцейських, де служили її дідусь, дядько та старша сестра, «сам Бог велів» іти на службу, жартує дівчина. За два роки, нести службу в рядах правоохоронців прийшов і Дмитро, із яким майбутнє подружжя познайомилось під час розслідування кримінальної справи. У 2023 році, після деокупації рідного для обох Лимана, вони одружилися — і відтоді скрізь разом.
«Коли почалося вторгнення, були перші прильоти й ворог почав підступати — ми чергували на блокпостах. Але напередодні грудня 2022 стало зрозуміло, що поліція на Донеччині перебуває набагато ближче до лінії бойових дій, часто приїжджає перша на місце обстрілів, до поранених. Тому ми пройшли курси з надання домедичної допомоги, курс із переливання крові.Зрештою, стало очевидно, що ми можемо робити ще більше — і з’явилися евакуаційні групи „Білого янгола“. Керівник тоді запитав, хто не боїться й чи є охочі створити екіпаж. Ми були одними з перших», — пригадує Валерія.
Батьки подружжя на сьогодні перебувають в іншому регіоні - в евакуації, поки їхні діти намагаються вивезти подалі від війни й інших лиманчан. Пара зізнається, що попри хвилювання — їм нічого не казали «проти» професії - лише підтримували.
«Були періоди на службі й на нашому напрямку, коли мама телефонувала й просила: „Не їдь“. Я її заспокоювала, розмовляла… А потім збиралася і їхала. Вона розуміє: що б не сказала — я все одно поїду до людей. Бо їм потрібна наша допомога. Тому що найважчі евакуації - завжди ті, коли приїжджаєш не вмовляти родину виїхати, а щоб задокументувати черговий обстріл. І бачиш, що родина уже не в повному складі. Один із її членів або важкопоранений, або його вже немає в живих», — зауважує дівчина.
Хоча відверто Валерія додає, що тривожно батькам і тому, що Валерія з Дмитром завжди разом — зокрема, і під час обстрілів, коли окупанти полюють на їхній евакуаційний екіпаж. Тим паче у такі моменти страшно ще й за один одного.
«З одного боку працювати разом — це перевага. Бо ми один одного з пів слова розуміємо, навіть казати вголос нічого не треба. Розуміємо, в якій ситуації що робити, знаємо, чого очікувати один від одного. Але з іншого боку, коли потрапляли під обстріли й отримували контузії, через це було важче: тут за себе думаєш, хто б тобі допоміг, а поруч ще й він, за кого переживаєш не менше. Але у цьому випадку ти теж можеш бути впевненою, що він мені допоможе. Або доб'є, щоб не мучилася», — сміється дівчина.
Дмитро Біленець додає, що ще на початку хотів, аби Валерія виїхала з Донеччини — разом із дружинами інших колег-чоловіків. Однак компромісу в цьому питанні не знайшлось.
«Я не хотів, щоб дружина потрапляла під обстріли, їздила по небезпечних місцях. Ми про це поговорили… І Лера не захотіла. Категорично. Зараз, навіть коли ми вдома, я теж переживаю — місто під обстрілами, і в таких умовах проходить не лише робота, а весь час», — каже поліцейський.
На сьогодні, зізнається подружжя «Білих Янголів», у них одноголосна спільна мрія — мир, щоб і надалі жити та працювати в рідному Лимані на Донеччині. Після неї, каже Дмитро, вони разом вигадають іншу мрію. А поки що — роблять усе можливе, аби врятувати якомога більше людей — аби й ті дожили до моменту, коли бажане здійсниться
Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!