Чи спасе Донеччину новий механізм компенсацій за житло? Чому система знову працює не для всіх

Нещодавно Кабінет Міністрів ухвалив постанову, яка мала б нарешті розблокувати компенсації для людей, чиє житло знищене війною. Ідеться про механізм дистанційного обстеження, що дозволяє фіксувати руйнування без фізичного доступу до об'єкта — за допомогою дронів, фото, відео або супутникових знімків. Саме такого рішення чекали сотні тисяч постраждалих у прифронтових та окупованих громадах, особливо на Донеччині.

Однак попри гучні обіцянки про спрощення, сам текст документа залишає багато запитань. Механізм ще не запущено, але вже зараз у ньому видно критичні прогалини — як технічні, так і юридичні.

Редакція «Вчасно» проаналізувала урядову постанову, щоб з’ясувати, чи справді новий механізм стане рятівним для регіонів, де комісії фізично не можуть працювати. І виявили: замість порятунку Донеччина ризикує знову опинитися за бортом державної підтримки.

Закон — не для всіх

У травні 2023 року в Україні набрав чинності закон № 2923-IX, який мав стати порятунком для тих, хто втратив житло через війну. Передбачалося кілька форм компенсацій: до пів мільйона гривень на ремонт, житлові сертифікати на нове помешкання, а також до 200 тисяч гривень за програмою «єВідновлення».

Та на практиці закон виявився вибірковим у своїй ефективності. Головною умовою для отримання допомоги стало комісійне обстеження зруйнованого або пошкодженого житла. Саме акт обстеження запускає всю процедуру — без нього держава не розглядає жодної заяви. Але в прифронтових громадах, а тим більше на тимчасово окупованих територіях, провести таке обстеження фізично неможливо. Комісії туди просто не доїжджають.

Яскравим підтвердженням цього стало нещодавнє рішення Покровської міської військової адміністрації — через загрозу безпеці комісія з обстеження житла призупинила роботу на всій території громади. Це означає, що для десятків тисяч мешканців питання компенсації зависло у повітрі — без жодних строків, гарантій чи альтернатив.

Компенсація на Донеччині відкладена до кращих часів

Журналісти «Вчасно» вирішили з’ясувати, як на практиці працює механізм компенсацій у громадах Донеччини — регіону, який особливо постраждав від бойових дій. Із 66 територіальних громад області на офіційний запит відповіли трохи більше половини.

Вдалося з’ясувати, що станом на початок літа 2025 року загальна кількість поданих заяв на компенсацію за знищене та зруйноване майно у цих громадах становить 23 935. У результаті розгляду комісії винесли 8 029 позитивних рішень, 3 492 заявникам — відмовили. Решта заяв або ще перебуває в процесі розгляду, або їхнє опрацювання зупинено.

Найбільше звернень надійшло з Краматорської громади (понад 4 200), за нею йдуть Торецьк (3 960), Слов’янськ (2 478), Селидове (2 393) та Мирноград (2 375). Найрезультативніше працюють комісії Краматорська — понад 3 200 позитивних рішень, Слов’янська — 1 856, Святогірська — 889, Мирноградська — 882 та Селидівська — 650. Водночас саме ці громади фігурують і серед лідерів за кількістю відмов. Найбільше таких у Краматорську (718), Мирнограді (553), Слов’янську (428), Селидовому (396) та Святогірську (388).

Але проблема — не лише в цифрах. Уся система компенсацій фактично зав’язана на один документ — акт обстеження. Якщо територія недоступна, комісія не може приїхати, а отже — не може зафіксувати факт руйнування. У такому разі процедура просто зупиняється.

За наданими даними, у громадах було складено 11 329 актів — менше ніж половина від кількості поданих заяв. Найбільше — у Краматорську (3 335), Слов’янську (понад 2 400), Мирнограді (1 279), Лимані (1 277) та Добропіллі (1 145). Натомість у Часовому Яру, Вугледарі, Бахмуті, Очеретиному, Соледарі та низці інших — акти відсутні. Причина — окупація або активні бойові дії.

Ба більше, у деяких громадах зафіксовано розбіжності між кількістю заяв і кількістю актів. Наприклад, у Черкаській громаді при 32 заявах склали 370 актів, у Шаховому — на 20 заяв аж 262 акти. У чому логіка таких диспропорцій — невідомо. Органи влади не пояснили цього у відповідях на запити. Але подібні приклади лише підкреслюють хаотичність системи й потребу в її перегляді.

І саме тут з’являється нова надія: уряд ухвалює постанову, яка дозволяє проводити обстеження дистанційно. Проте — замість вирішення — маємо нову проблему.

Новий механізм — нова надія

Щоб вирішити цю кризу, 7 липня 2025 року Кабмін ухвалив постанову про дистанційне обстеження зруйнованого житла — новий механізм, який має дозволити комісіям фіксувати руйнування без виїзду на місце. Розроблене Міністерством розвитку громад та територій рішення анонсували як довгоочікуваний прорив.

«Відтепер держава офіційно дозволяє проводити дистанційне обстеження пошкодженого або знищеного житла — на прифронтових територіях і ТОТ України. Це дає змогу постраждалим отримати компенсацію за знищене чи пошкоджене житло в межах програми „єВідновлення“ без ризику для життя», — зазначив Омбудсман України Дмитро Лубінець.

Новий урядовий механізм передбачає дистанційне обстеження зруйнованого житла — тобто фіксацію пошкоджень за допомогою фото, відео, знімків із дронів або супутників. Він розроблений спеціально для випадків, коли фізичний виїзд комісії на місце події є неможливим або надто небезпечним. Обстеження здійснюється лише щодо певних типів нерухомості — житлових будинків, квартир, дач і садових будиночків — і виключно на територіях, де велися або тривають бойові дії та зберігається доступ до державних електронних сервісів.

Матеріали мають чітко демонструвати ознаки руйнування: зокрема, несучі стіни, дах, перекриття. Вони повинні бути якісними, бажано з геолокацією, датою та без монтажу. Окрім візуальних джерел, допускається використання метаданих.

Комісія, створена відповідно до постанови, аналізує зібрані дані й ухвалює рішення — або підтверджує факт знищення, або просить додаткову інформацію. У разі позитивного висновку комісія складає акт обстеження — саме він є підставою для компенсації. Документ містить інформацію про об'єкт і заявника, перелік джерел, візуальні докази й висновок. Акт реєструється в Державному реєстрі пошкодженого та знищеного майна, а заявник отримує його копію через «Дію» або електронну пошту. Якщо об'єкт неможливо ідентифікувати, розгляд призупиняється: у людини є 90 днів на подання додаткових матеріалів.

Але за красивими обіцянками криється низка «але», які перетворюють механізм із рятівного — на черговий бар'єр.

Не для ТОТ

Коли Кабінет Міністрів анонсував новий механізм дистанційного обстеження зруйнованого житла, в інформаційних повідомленнях наголошувалося: він працюватиме навіть там, куди фізично не можуть дістатися державні комісії — на територіях активних бойових дій та тимчасово окупованих.

Прем'єр-міністр Денис Шмигаль публічно заявив: це рішення має дати змогу фіксувати руйнування навіть у тих громадах, що залишаються недоступними для урядових структур.

Однак реальність виявилася іншою. Постанова чітко обмежує сферу застосування механізму лише підконтрольними територіями, де функціонують державні електронні сервіси. Тобто якщо ваш будинок зруйнований, але перебуває на тимчасово окупованій території — жодні фото, відео чи супутникові знімки не допоможуть. Юридичного інструменту для таких випадків не існує.

Таким чином, уже четвертий рік поспіль сотні тисяч українців, які втратили житло на ТОТ, залишаються поза межами механізму державної компенсації. Уряд визнає проблему та намагається її вирішити, однак поки жодна зі спроб не дала системного результату.

Одним із перших експериментів став пілотний проєкт у Мелітополі, який стартував у жовтні 2023 року. Його суть — використання супутникових знімків і аерофотозйомки для фіксації зруйнованого житла без фізичного доступу до нього. Зібрані дані стали основою для складання актів і подальшого отримання виплат у межах програми «єВідновлення».

Ще одна спроба врегулювати ситуацію — законопроєкт № 11 161, ухвалений Верховною Радою наприкінці 2024 року. Його мета — автоматично визнавати знищеним житло, розташоване на ТОТ або в небезпечних зонах. Це дало б змогу призначати компенсацію навіть без обстеження. Але станом на липень 2025 року закон усе ще не підписаний Президентом, не оприлюднений і не повернутий до парламенту з пропозиціями.

Виконавчий директор громадської спілки «Коаліція „На лінії зіткнення“» Андрій Грудкін наголошує:

«Ми з Коаліцією На лінії зіткнення пропонували парламентській ТСК рішення, засноване на міжнародному досвіді - визначити за певними критеріями перелік територій, непридатних до нормальної життєдіяльності, але реакція була нульова. Також немає жодних аргументів — чому такий вдалий Мелітопольський експеримент з дистанційного зондування землі не може бути масштабований».

Він також додає: «Якщо намагатися залізти в голову владі і зрозуміти — чому немає чіткого і справедливого рішення проблеми, то очевидною здається лише одна гіпотеза. Якщо роздати сертифікати усім, хто втратив житло, то сотні тисяч людей почнуть вимагати компенсації, а грошей стільки немає, тому буде відповідна негативна суспільна реакція. Втім, ця логіка є повністю хибною. Для ВПО, яка вже має сертифікат, є хоч якась надія, що через 10 років черга дійде і до неї, або вона може передати право на компенсацію у спадок. Якщо ж людина чітко бачить, що відбувається очевидна сегрегація, зневіра і розпач тільки зростають».

Новий механізм є, а справедливості — ні

Новий механізм дистанційного обстеження був покликаний виправити головну ваду попередньої системи компенсацій — неможливість дістатися до зруйнованих будинків у зоні бойових дій. Однак замість спрощення він створив нову архітектуру перешкод: технічних, юридичних, процедурних. Формально держава зробила крок назустріч, але за фактом — знову не дійшла до тих, хто найбільше потребує допомоги.

Донеччина — епіцентр руйнувань і людських втрат — залишається вразливою навіть перед обличчям добре задекларованої урядової ініціативи. Механізм не охоплює частково зруйновані будинки, не працює на ТОТ, не гарантує виплат навіть за наявності акта й не дає чітких відповідей на ключові питання: хто знімає, як розглядають матеріали, скільки чекати й кому апелювати.

У підсумку право на компенсацію мають не ті, хто втратив дім, а ті, хто має ресурси — юридичні, технічні, адміністративні. Це породжує нову нерівність у суспільстві: замість справедливості — чергове розчарування.

Доки влада уникає системних рішень для мешканців тимчасово окупованих територій, а ухвалені закони залишаються непідписаними, сотні тисяч постраждалих українців досі без житла. Механізм, який мав стати рятівним, ризикує перетворитися на ще один недієвий інструмент у довгому списку незавершених реформ.

Але головне питання залишається відкритим: чи вистачить державі волі не лише задекларувати механізм, а й зробити його реальним інструментом відновлення — для всіх, а не для обраних?