Вугледар на Донечині вже рік живе під російською окупацією. Місто, де від «асвабаждєнія» лишилися тільки руїни, страх і «ждуни», які вірили в «рускій мір».
Зруйнований Вугледар / Фото: з пропагандистських телеграм-каналів
На каналі журналіста Володимира Золкіна показали сюжет з обличчями тих самих почекунів. Це люди, які спочатку «вірили в ЗСУ», виживали завдяки українській гуманітарці, а з приходом окупантів раділи «звільненню», живучи в руїнах, як щури.
Один із них Серій Задорожній — ждун-пенсіонер. Пропрацював на шахті, має інвалідність. У вільний час займається спортом, в нього його тепер багато. Серед місцевих має кличку «Дрисня».
Залишати місто не хотів, бо, як каже, це ж його «родіна». А на запитання від волонтерів, чи очікує він росіян, відповів — «так».
Перед цим чоловік активно вибудовувався в чергу за українською гуманітаркою. Українським журналістам показував свій підвал та навіть борщем намагався пригостити.
А вже після окупації міста радів росіянам та розповідав, як їх грабували українські війська.
Скриншот із відео
Наталія Задорожня, імовірно, родичка Сергія Задорожнього. Чергова «ждуниха», яка засвітилася на відео пропагандистів з емоціями радості від «звільнення».
«Ми вас чекали, ми думали нас звільнять у 2022 році. Ми казали — день-два і нас звільнять», — каже жінка.
Їй неодноразово пропонували виїхати, але вона залишилася жити у підвалі перебравши на себе посаду вахтерки руїн.
«Вмовляли виїжджати. Але куди? Це моя родіна, — розповідала Наталія. — А ЗСУ нас грабували, все вивезли з міста, холодильники, дитячі іграшки, ну все».
А при зустрічі з пушиліним не стримала емоцій й намагалася передати президенту рф «привіт»:
«Путіну від нас „Привіт“. Ми рускіє», — вигукувала жінка.
Скриншот із відео
Скриншот із відео
Синіцина Світлана — ще одна прихильниця «руського міра», яка варила борщ, котрим хотіли пригостити українських журналістів.
Цій жінці поліцейський підрозділ «Білі янголи» неодноразово пропонував евакуюватися. Вона навідріз відмовлялася. А після приходу окупантів не стримувала себе в розповіді про «звірства українських військових».
«Дівчат ґвалтували, знущалися, — каже жінка. — А мого сина айдарівець вбив. Зав’язалася суперечка й той його ножем вдарив».
Скриншот із відео
Однією з головних героїнь сюжету стала Марина Голобородько — директорка Вугледарського фахового коледжу. На перший погляд — освічена жінка, яка все життя провела у Вуглераді й до останнього вірила в ЗСУ.
Під час повномасштабного вторгнення жінка регулярно з’являлася на відео волонтерів й дякувала за українську гуманітарку й рішуче реагувала на слова: «Рускіє захватят»:
«Це питання віри, ви вірите, що росіяни прийдуть, а ми віримо, що наші хлопці будуть тут стояти до останнього», — казала тоді Марина.
Скриншот із відео
Однак коли окупанти «звільнили» Вугледар, думка жінки кардинально змінилася:
«Свято в нас із першого числа. Ми дочекалися нарешті. Чекали росію весь час, — каже вона російському військовому. — Ми тут багато натерпілися. Мене, наприклад, неодноразово тероризували, аби я виїжджала звідси».
Її ж чоловік — Голобородько Сергій — такий же зрадник. В інтерв'ю пропагандистам з Мариною розповідав про «погрози ЗСУ».
«Вони в нас тикали автоматами, казали, що розстріляють», — каже Сергій.
Натомість Марина розповіла, як вони намагалися ховати своїх чоловіків від ТЦК, «рятували» їх у підвалах.
«Наша задача була тут зберегти наших чоловіків. Ми їх ховали у підвалах від ТЦК», — каже жінка.
Марина Голобородько до «звільнення» росіян/ Скриншот із відео
Нині всі ці люди залишаються жити в зруйнованому Вугледарі під російською ганчіркою, на яку вони так чекали. Місто повністю зруйноване, й про відновлення мова не йде. А місцеві люди виживають в ньому, як щури, бо жити можна лише у підвалах і без умов цивілізації.
Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!