Про порятунок речей із Покровська вже понад три місяці не йде мови. Єдине, що можуть робити поліцейські - спробувати врятувати людей та тварин, при цьому кожні 50−100 метрів забігаючи в підвали, щоб втекти від десятків дронів, які полюють за кожною людиною, яку через дрон бачить російський оператор.
Фото волонтера Дениса Христова
На сьогодні від Покровська до лінії бойового зіткнення лишається менш як 4 кілометри. Від дороги зі степового, яку контролюють окупанти, менш як три, деінде — лише 1,8 км. Така відстань дає змогу російській армії не просто постійно спостерігати за мешканцями та будь-яким рухом у місті, а й зависнути над населеним пунктом і за лічені хвилини, а подекуди й секунди, атакувати те, що вони визначили ціллю. Найчастіше ними стають цивільні покровчани.
Волонтери, що займаються порятунком людей, розповідають, що зараз евакуації проходять стрімко, бо кожна хвилина — зайвий ризик. Якщо раніше вони були готові вмовляти людей по дві години й це було нормою, то зараз важко викроїти бодай зайвих 5 хвилин. Над головою постійно висять дрони, тож на м’які розмови немає часу. Умовляння стають різкими, інколи — ультимативними, особливо — в Покровську.
Найважче — з дітьми. Але не тому, що вони вередують чи панікують. Часто саме діти тримаються спокійніше, ніж дорослі. Проблема — у батьках. Через страх, невпевненість, звичку до свого вони ховають дітей у підвалах, аби тільки не виїжджати. Їм страшно почати з нуля. Навіть якщо залишитися означає наражати дітей на смерть.
Журналістам «Вчасно» поліцейські «Білого янгола» додають, що евакуація мешканців, які досі лишаються в Покровську, проводиться здебільшого пішки. Окремі мікрорайони вже тривалий час недоступні, тож чи евакуація буде вдалою, чи це дорога в один кінець — завжди питання, каже Дмитро Соловій, старший інспектор евакуаційного підрозділу поліції «Білий янгол». Однак заявок, які правоохоронці не виконують, немає - навіть у тій частині міста, яку росіяни фактично контролюють з неба.
«Коли авіація почала працювати, довелося почати піші евакуації. А тепер і так пішки ходимо по мікрорайонах. Автівку заховали, а самі - на своїх двох обходимо адреси, бо на машині небезпечно. До того ж доріг там просто немає», — пояснює поліцейський.
Фото волонтера Дениса Христова
Заявки на евакуацію з Покровська й досі збираються «хаотично» — залежно від обстрілів. І хоч ситуацію в місті давно не можна назвати контрольованою, та в людей все ж лишаються сподівання, що жахи обстрілів і вбивства цивільних просто неба, розполовинені тіла чи могили біля під'їздів «припиняться». У таких умовах, каже очільник Донецької ОВА Вадим Філашкін, живуть 1787 мешканців. У громаді ж, яка теж постійно під обстрілами — 3200.
«Коли обстріли трохи затихають на кілька днів — все, люди думають, що війна закінчилася. Як тільки авіація відпрацює - знову родичі починають телефонувати, щоб ми вивезли їхніх рідних. Але у Покровську є ще одна проблема — там немає зв’язку. Тому дуже рідко хтось з місцевих „проб'ється“ до нас дзвінком, але все ж частіше заявки лишають родичі. Тільки вони не знають точно, чи хоче їхня тітка, дід або бабуся їхати, чи не хоче. Тобто бувають випадки, що ми під обстрілами біжимо на адресу — а там нам кажуть, що нікуди не поїдуть. І в результаті ми ризикуємо, їдемо — все дарма. Навіть коли показуємо їм відео, на якому донька чи син, чи внуки, плачуть і просять їх виїхати. Люди все одно відмовляються. Бувають поїздки з кількома заявками, коли ми повертаємося „пусті“ — бо ніхто з них не поїхав в евакуацію», — каже Дмитро Соловій.
Щобільше — був випадок, коли покровчанка намагалася обдурити правоохоронців, щоб не поїхати в евакуацію. Хоча заявка на її ім'я та адресу була, і є ймовірність, що вона сама її лишала «янголам».
«У попередню поїздку в Покровськ ми мали заявку на евакуацію. Жінка повісила собі на будинку табличку паралельної вулиці. А ми їздимо — і не можемо знайти ту, звідки треба її забрати. Все ж вирішили зупинитися, запитати у місцевих, де та вулиця. І натрапили якраз на той будинок, звідки мали її забрати, тобто приїхали правильно. А коли запитали в неї, навіщо вона на будинку повісила назву іншої вулиці - вона сказала, що «не хоче, щоб її шукали», і що вона нікуди не поїде…
З усім тим вивозити людей треба. Бо там наші, українці, як ми можемо їх кинути? Буває, що ми нікого не заберемо з заявок, але пройдемось містом — і вмовимо когось виїхати", — пригадує поліцейський.
Фото: телебачення «Капрі»
Він додає, що найважче вмовити на виїзд тих, хто вже тривалий час живе під обстрілами. Для них пекло війни з часом стає звичним, а невдовзі «затихає» й інстинкт самозбереження — коли небезпечним сприймається ледь не єдиний «прямий» приліт.
«Люди звикають до ситуації, в якій живуть. Коли у „тихий“ населений пункт раптово починають прилітати дрони, КАБи, то люди за тиждень збираються в евакуацію. З Покровськом так само — коли по місту почало летіти все, за перші місяці ми вивезли дуже велику кількість мешканців. А решту тепер вмовити на евакуацію майже неможливо, — вони надто звикли жити у війні», — пояснює Дмитро Соловій.
Старший «янгол» зізнається, що робота часто невдячна — коли на місці їм відмовляють, попри
Фото: телебачення «Капрі»
Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!