Сьогодні, 7 серпня, з Олексієм Юковим прощаються у Слов’янському районі, в селі Микільське, о 16:00. У Києві на Майдані Незалежності прощання відбудеться в суботу, 8 серпня, о 10:00.
Фото Станіслава Крупара
Сьогодні на Донеччині та завтра у Києві Україна проводжатиме в останню путь Олексія Юкова — засновника пошукової групи «Плацдарм», які понад 27 років шукали тіла полеглих воїнів попередніх війн, а з 2014 року ексгумували загиблих українських героїв та російських окупантів. На шлях пошуковця слов’янець став ще у підлітковому віці, пригадують в Управлінні культури та туризму Донецької ОДА.
«Під мінометними обстрілами, крізь мінні поля та випалену землю вони шукали тіла наших полеглих захисників і цивільних. У межах проєкту „На щиті“ Олексій Юков робив усе можливе й неможливе, щоб кожен український Герой повернувся додому, а кожна мати, дружина чи дитина отримала бодай болючу можливість попрощатися», — зауважують на сторінці Управління.
Журналістка Олена Максименко пригадує, що долю з пошуком полеглих слов’янець пов’язав з 13 років — про це він розповів їй під час однієї з місій. А вперше стикнувся з мертвими у 7 років, коли староміське кладовище руйнували, щоб збудувати дитячу лікарню. Трактори викопували людські кістки, діставали гроби. Для маленького Олексія це було шоком: він пам’ятав, як його однолітки бігали між решток, хапали черепи, носили їх на палицях. Для нього це стало точкою неповернення: він не розумів, як вони можуть так себе поводити із померлими. Тож почав збирати кісточки й складати їх в одну яму.
«Іноді сиджу, дивлюся на цих пацанів у мішках, купами. Розглядаєш кожне обличчя і думаєш, що хтось чекає це рідне обличчя додому. Хоче повернути, побачитись, просто поховати його. Це моя така карма: шукати ці душі, тіла, збирати їх, ховати. Я віддав цьому більшу частину свого життя. І щоб я зупинився, мене треба або вбити, або посадити», — пригадує слова Олексія Олена.
Ольга Гончар додала, що під час окупації Слов’янська у 2014 році він потрапив у полон до бойовиків.
«Розповідав, як його вели на розстріл. Він вижив… І як у тісному підвалі в рідному місті Слов’янськ на стінах люди вишкрябували «Слава Україні», — пише жінка.
Олексій Юков багато років досліджував місця бойових дій Другої світової війни на території Святогір'я, допомагав встановлювати долі загиблих воїнів, брав участь у пошукових експедиціях і передавав музейним фондам унікальні предмети та матеріали, які сьогодні вже сформували історичну спадщину регіону, повідомили на сторінці Святогірського історико-архітектурного заповідника.
«У мене життя не вистачить, щоб повернути з цієї війни останнього солдата. Я не можу зупинитися, поки я не знайду останнього…» — пригадують слова Олексія Юкова на сторінці Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими.
Пошукові операції увесь час проходили під постійними обстрілами, а останніми роками — в кілл-зоні, під прицілом ворожих дронів. Його пошукова група була першою, яка почала займатися пошуком та поверненням тіл полеглих, аби сім'ї могли їх гідно поховати. З лютого 2022 року він із шістьма колегами знайшов понад 4 тисячі тіл загиблих, половина яких — бойовики армії окупанта. Попри це він не розділяв знайдених військових і наголошував, що вдома на кожного чекає його матір.
«Знаєш, вони прийшли до нас, щоб нас вбивати. Тільки тому, що ми українці. Але вдома їх чекають, так само як наші матері чекають на наших загиблих. І я мушу повернути додому і їх, бо їхні душі теж мають знайти спокій. Чим ми будемо відрізнятися від них, якщо в нас не залишиться людяності? Мертві не можуть захиститися, тому я йду за ними. Мені їх жаль», — розповідав про свою місію Олексій Юков.
Знайомі та колеги Олексія Юкова пригадують, що він часто відчував душі полеглих і вірив у те, що вони поруч, хочуть бути знайденими та повернутися додому. У метеликах, тваринах, птахах і навіть рослинах бачив знайдені душі й був переконаний, що так вони являються, дякуючи за повернення додому.
Журналіст Мар’ян Кушнір додав, що з загибеллю Олексія Юкова Україна втратила Героя для мертвих і живих.
«Я дивився на нього і не вірив, що він може колись загинути. А він пішов. росія вбила ще одного героя, який повертав тіла загиблих воїнів на полі бою! Ми всі йому винні», — зауважує Кушнір.
Товариш Олексія Юкова Олександр Качура розповідає, як Олексій Юков часто жартував і зі своєї професії та роботи, і вмів підтримати дотеп товаришів. І відмовляв їх долучатися до пошукового загону — казав, що це надто небезпечно, а ризикувати взайве не варто.
«Олексій був профі у своїй справі, трупи та останки солдатів він ніби відчував. Якось йшли ґрунтовкою пішки до звільненого села, він зупинився, каже: „О, здається, тут людина лежить“. Яка людина, це звичайна укочена ґрунтовка! Але ознакою послужила маленька кісточка фаланги пальця, яка лежала в заїждженій протекторами балці. Льоша взяв лопату і почав копати. За півгодини на поверхні з’явився скелет солдата. Років 50 по ньому каталися машини, і якби не дощ, який розмив грунт, ніхто б не знайшов палець, який з’явився з-під землі. Я, чесно кажучи, навіть і не зрозумів, що то, й пройшов повз», — пригадує чоловік.
У вересні Олексію Юкову мав би виповнитися 41 рік. 5 серпня його автомобіль підірвався на міні біля села Шандриголове на Лиманщині, коли пошуковець повертався з місії ексгумації.
«Якою треба бути великою людиною, щоб за тобою плакала вся Україна… Осиротіли мертві, яких Олексій Юков не витягне», — написала Галина Гладуш.
Пошуковець загону «Плацдарм» Дмитро Воробйов розповів «Суспільне Донбас», що зараз вони вирішують, як працюватимуть далі, після втрати засновника. У момент загибелі Олексія вони не були разом на місії.
«Олексій загинув не дарма. Його справу треба продовжувати далі. Налаштовані. Поки уточнюємо та будемо вирішувати це питання», — розповів Воробйов.
Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!