Дрони калічать, а потім «висять» і катують часом: як на Костянтинівському та Часовоярському напрямках рятують поранених
РепортажіНа двох поранених нацгвардійців, суміжників 24 бригади, у стабпункті чекають ще до їх приїзду. Медики евака, які змогли витягнути бійців, повідомили мінімум інформації: 300-ті через розрив мін і скидів поруч. На порятунок із «сіряка» чекали кілька днів, тож медики відразу готуються до найгіршого: від «брудної» та запаленої рани — і до ампутації кінцівок.
Спека, зволікання й рвані проникнення не дають шансу на умовно безболісний сценарій. Уже за кілька годин після поранення у ранах з’являється загноєння, ще за кілька годин — личинки мух. З кожною годиною шанс «відстрілятися» неприємною чисткою усе менший. Тож як рятують тих, кого росіяни намагалися вбити, але безрезультатно — бачили журналісти «Вчасно».
Коли евакуаційний автомобіль з виском залітає на подвір'я стабпункту, двоє медиків уже чергують біля входу: медсестра Наталя й лікар Любомир. Уже при відкритті дверей з’ясовується, що поранення не такі страшні, до яких готувалися: нацгвардійці поранені й виснажені, але навіть самі доходять до оглядової. Один з них, на псевдо «Психолог», навіть знаходить сили посміхнутися: у стабі нарешті тихо й не захитує після ямистої дороги. Наталя відразу починає оглядати поранених: особливо ретельно — чоловіка без посмішки на обличчі.
«Міна розірвалась, коли поверталися з завдання. На позиції три тижні пробули, все було нормально. А дорогою назад — сюрприз. Мені уламки залетіли в ногу і сідницю. В обидві ноги, здається. А побратиму пролетіло через щоку, губу. Ну й контузія, звісно. І не давали вийти на евак, пі**ри, висіли зверху весь час», — спокійно розповідає про ситуацію з дронами «Психолог», поки його оглядають.
А потім перевертають на живіт, щоб дістати уламки, якими його «заметалив» дрон — починається найнеприємніша частина порятунку після поранення.
Вмовити пораненого потерпіти біль — ще те завдання
«Доктор», ординатор лікувального відділення медичної роти 24 ОМБр, повільно дістає з-під шкіри та рваних м’язів два великі шматки металу — кожен понад 2 сантиметри в довжину. Один «заховався» глибоко, тож військовий змінює кілька поз і ракурсів, щоб вийняти уламок. «Професор» на це голосно мичить, бо від болю деякі слова стримати все важче. Росіянам відведена немала кількість епітетів і прокльонів, поки медик перевіряє й іншу ногу. Та подряпана, але всередині уламків немає — пощастило.
Поранений уже не витримує - знеболююче не блокує всі відчуття, тож чоловік починає сіпати ногою. «Доктор» просить потерпіти кілька секунд, а потім розгинається і бинтує ногу: оперативне втручання скінчене. Дрібні уламки, які лишилися в нозі, спробують дістати медики уже наступної ланки евакуації.
«Раніше, в цивільному, працювати було легше. Пацієнти мовчазні, всім все подобалося, жодних скарг. До речі, я судмедексперт, в морзі працював», — з посмішкою каже «Доктор».
Нацгвардієць, якому вже покращало від того, що в ньому перестали «колупатися», теж сміється. На відміну від свого побратима, якому почистили обличчя та рану від бруду, гною та уламків. Чоловік не посміхається і всім виглядом показує, що не налаштований до розмов. Втім, медики до них і не силують: питають лише необхідні дані й дають відпочити наодинці.
Поки медики оформлюватимуть документи, військові зможуть відпочити або навіть поспати, поїсти гарячих страв, які наготував кухар стабпункту, переодягнутися в чисті речі. А далі — дорога до лікарні, де поранені затримаються на довший час.
На щастя, під час прильоту поруч із нацгвардійцями не було скляних елементів, уламки якого можуть залетіти в ногу. Це одні з найбільш жахаючих і неприємних поранень: їх не бачить рентген, відповідно й дістати всі уламки практично неможливо. З часом вони починають «вилазити»: гноїти рану й перетворювати рухи на болісні катування. Деякі уламки скла навіть мігрують організмом разом із кров’ю. Часто наслідки — летальні.
На практиці «Доктора» вже ставалися випадки, коли бійці отримували поранення російськими «самопальними» снарядами. Наслідки — колосальні, масивні ушкодження, які переважають поранення, отримані стандартними «заводськими» боєприпасами.
«В ранах не виявляли якихось „брудних“ елементів або цвяхів, скла, наприклад. Але наслідки ураження катастрофічні. У саморобних вибухових засобах більший еквівалент вибухових речовин. Елементи в цих снарядах видаляють кісткову тканину, „вирізають“ м’які тканини, пошкоджують судинно-нервовий пучок. Це все може бути смертельним», — зауважує медик.
Нещодавно для стабу 24 бригади передали спеціальний шукач — «Червону Калину», який виявляє уламки, які не магнітяться. Медики орієнтуються на його сигнал, але якщо осколки залягли глибоко, в рану все ж не лізуть. Тоді задача — акцентувати на їхній наявності.
«За всі роки роботи на стабі ніколи не бачив істерики чи паніки в поранених»
На початку повномасштабного вторгнення, коли на фронті переважала робота ворожої артилерії, серед поранень переважали ампутації кінцівок. Зараз їх теж немало, але через скиди. Бувають і часткові ампутації, неповні, і випадки, коли бійці повністю втрачають одну або кілька кінцівок, каже Любомир, лікар-ординатор евакуаційного відділення 24 ОМБр. Однак все ж більше проникаючих поранень: коли уламки пронизують тіло бійця настільки глибоко й «погано», що шансів на його порятунок (навіть за умови негайного операційного втручання) дуже мало. А зважаючи на тижні очікування евакуації, вони часто мізерні.
«З хірургом Богданом Петровичем у нас був пацієнт, якому відірвало ногу практично від сідниці. Картина жахлива, але ми зупинили кровотечу, заінтубували його й доставили до госпіталю. Згодом чоловік документував увесь шлях реабілітації. Надсилав відео, як уже на кріслі возить соснові дрова з лісу. Людина вражаюче мужньо сприйняла поранення, отримала протез і продовжує повноцінно жити», — пояснює військовий.
Поранених сьогодні привозять удвічі менше, аніж на початку вторгнення. І бійці «постаріли»: середній вік 300-го — близько 45 років і старші. Багато хто має купу хронічних хвороб зі спиною, ногами. Або грижі.
Однак більшість поранених бійців, потрапляючи на стабпункт, повністю усвідомлюють, що сталося.
«За всі роки роботи я жодного разу не бачив істерик чи паніки. Бувають випадки ступору або панічного стану через акубаротравми. Але навіть із важкими пораненнями бійці тримаються дуже гідно, а після легших часто просять просто перев’язати й відпустити назад до побратимів. Дехто потрапляв до нас уже після другого чи третього поранення. Після важких операцій та реабілітації вони добровільно поверталися в стрій.
Але був поранений боєць, який прийшов після бою до своїх і нікому не сказав, що отримав поранення. Просто перев’язав кінцівку й ліг спати. Його знайшли вже непритомним, нам привезли в агонуючому стані. На жаль, врятувати його не вдалося. Це якраз про важливість повідомляти побратимам про своє самопочуття і рани", — наголошує Любомир.
До речі, досі одні з найбільш болісних і невидимих поранень військових — це контузії. Вони супроводжуються мікрокрововиливами в мозок та розривами барабанних перетинок. Це не просто головний біль чи нудота. При повторних контузіях наслідки накопичуються: виникають мігрені, когнітивні порушення, тремор, заїкання, панічні атаки й ризик розвитку деменції. Безслідно це не минає, наголошує медик.
Поранення стають страшніші, а дрони забирають час, за який кінцівку та людину можна врятувати
Коли поранених нацгвардійців забирає у госпіталь евакуаційний автомобіль, «Доктор» сідає за робочий ноутбук: звітність нікуди не поділася з армії. А разом з нею — і журнали, які по часу забирають не менше, ніж оперативні втручання та лікування 300-х. Тенденція незмінна з початку 2023 року, коли медик долучився до лав армії. Спершу в обов’язки переважно входило облаштування стабпунктів до стану, коли там зможуть надавати повноцінну допомогу. Період припав на ротацію 24 ОМБр у Донецьку область, в Торецьк.
«Пам'ятаю ситуацію з першого дня роботи: на стаб потрапив важкопоранений боєць. Анестезіолог провів усі свої заходи, а я робив непрямий масаж серця. Потім травматолог жартував, що ніколи не бачив, щоб судмедексперт так боровся за чиєсь життя», — з посмішкою пригадує медик.
Війна залишила на пам’яті «Доктора» багато рубців у згадках про тих, кого не вдалося врятувати, або ж чиє життя та здоров’я настільки пошматувала війна, що зібрати їх воєдино не завжди вдається. Чоловік пригадує, як у Костянтинівці рятував життя бійця з танкового батальйону. Російський дрон атакував танк, яким той керував. На стабпункт військовий потрапив з повною травматичною ампутацією правої ноги, пронизаний уламками в живіт, обличчя та череп. Шансів на те, що він виживе, практично не було. Однак команда з чотирьох медиків змогла врятувати життя бійцю. Зараз той пройшов реабілітацію й повернувся до цивільного життя — майже того, яким жив до вторгнення.
«Якщо на початку служби військовим медиком переважали поранення мінні та артснарядами, то зараз переважно ураження дронами. Причому вони надзвичайно масивні й травматичні. І якщо, наприклад, можна приблизно за звуком передбачити, де впаде той самий снаряд чи міна, то дрон більш прицільний. Від нього важче сховатися, важче уникнути ушкодження. І травми масивніші», — пояснює військовий.
Боєць рік відмовлявся від евакуації - погодився лише тоді, коли відмовили ноги
Деколи «витягувати» стан поранених доводиться кров’ю. Потреба у переливанні останніми місяцями в рази зменшилася, але запаси (як і підігрівач крові) досі необхідні. «Доктор» раз на тиждень робить невелике замовлення. Оскільки дуже важких пацієнтів везуть напряму до госпіталів, а на стаб 24-ї бригади доправляють середніх і легких, потреба незначна. Але бувають пацієнти з задавненими пораненнями: зневоднені, виснажені, з низьким тиском. Коли їм капають кров, їхній стан значно поліпшується вже на етапі транспортування до госпіталю.
«Був випадок, коли двоє бійців перебували на позиції 11 місяців. Один із них тривалий час відмовлявся від евакуації, казав: «Забирайте інших, а я буду тут». Виїхав лише тоді, коли через судинні ускладнення відмовили ноги й він уже не міг ходити.
Ті, хто просидів стільки часу, стають максимально загартованими, їм уже психологічно нічого не страшно. Поранені часто кажуть: «Перемотайте мене, і я піду назад». Фізично вони виснажені через дефіцит нормального харчування, води та вітамінів. У більшості виникають серйозні проблеми із зубами", — пригадує медик один з «задавнених» випадків.
«Доктор» наголошує: щоб повністю відновитися після майже річного перебування на позиції (навіть без поранень), бійцю треба від трьох місяців до пів року повноцінного відпочинку та реабілітації. Однак такого «задоволення» найближчим часом не передбачається. Тому зі свого боку медики на стабпункті роблять усе, щоб бодай мінімально відновити тих, хто собою тримав лінію зіткнення на Часів'ярському та Костянтинівському напрямках.
А поки на стабі немає поранених, які потребують допомоги, Любомир, «Доктор», медсестра Наталя та їхні колеги майже спокійно заварюють каву і йдуть їсти ше гарячий борщ. Скільки на це є часу — не знають навіть поранені, які чекають на евакуацію. Тож важливо встигнути поїсти й «зарядитися» кавою, поки операційні столи незайняті, а небо кишить лише дронами, без ракет.
Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!