Переселенка зі Світлодарська Донецької області декілька років намагалася отримати кредит за програмою «єОселя». Її історія показує, як виглядає цей процес в реальному житті, і з якими несподіванками може зіткнутися людина, яка навіть відповідає всім формальним вимогам.
Житлові втрати Олени Заруби — подвійні. У 2014 році вона втратила свій будинок у Світлодарську під час боїв за Дебальцеве на Донеччині. А після 2022 року — і єдину квартиру: спершу її захопили окупанти, а згодом будівля згоріла. Після евакуації родина потрапила в нескінченне коло оренди: три переїзди за півтора року, кожен із традиційними витратами — перший і останній місяць, плюс 50% рієлтору.
«Щоб винаймати житло, зарплати не вистачало. Син пішов працювати після першого курсу. А я зрозуміла, що на одну зарплату я не могла вижити», — розповіла пані Олена журналісту «Вчасно».
Тоді жінка вперше серйозно задумалася про програму «єОселя». Бо одна річ — роками віддавати всі зароблені кошти за орендоване житло, і зовсім інша — платити за своє, навіть у кредит. Та перший же візит до банку охолодив очікування: розрахунки показали, що назбирати 20% першого внеску при постійній оренді майже нереально.
Додалася й інша проблема. ЦНАПи не могли зареєструвати зруйнований у 2014 році будинок, а спалену квартиру база взагалі не знаходила — через відсутність записів у реєстрі прав. Фактично держава не бачила її як людину, що втратила майно, і це позбавляло будь-яких шансів на компенсацію.
У цій ситуації висновок був очевидним: сподіватися доведеться тільки на себе. У результаті Олена звернулася до Норвезької ради у справах біженців, подала бізнес-план і виграла грант. Так вона стала підприємницею, поєднуючи фактично «дві з половиною» роботи, аби зібрати гроші на перший внесок.
«Це повне виснаження — і моральне, і фізичне. Коли ти у 50 років світу білого не бачиш, щоб заробити на ці перші 20% внеску на двох з половиною роботах», — каже вона.
Олена Заруба/ фото з особистого архіву Олени та скрин з соцмережі
Після того як Олена вирішила питання з першим внеском, сім'я зупинилася на Банку Кредит Дніпро, який погодив її заявку. Далі почався затяжний пошук житла. Не всі продавці хотіли мати справу з «єОселею»: хтось боявся тривалих перевірок, інші ж мали проблеми з документами, а дехто продавав квартири в будинках, які ще не були введені в експлуатацію.
Перший більш-менш реальний варіант знайшовся завдяки доньці Олени, яка написала в чаті будинку. Власник квартири був одночасно й забудовником. Все йшло добре, поки за два дні до угоди з’ясувалося, що житло перебуває у власності менш ніж три роки — а це автоматично означало високі податки: військовий збір, ПДФО та інші витрати, що разом перевищували 300 тис. грн.
Жінка намагалася домовитися з продавцем про поділ цих витрат навпіл. Але угода зірвалася: продавець відверто маніпулював і намагався перекласти весь податковий тягар на покупця. У підсумку вона втратила гроші, сплачені за оцінку, а також декілька місяців через всі необхідні процедури для оформлення угоди.
«За два дні до угоди мені дали повний перелік платежів. І тут раптом виявляються податки. Я тоді тільки дізналася, що квартира, якій менш ніж три роки, — це величезні додаткові витрати: 5% військового збору від оціночної вартості, 5% ПДФО — і разом понад 300 тисяч гривень. Дізнатися про це за два дні до угоди — це був повний шок. Продавець прекрасно знав про ці податки, бо вже продавав квартири в цьому будинку, але мене не попередив. Ми дотягнули до самого дня угоди, сподіваючись домовитися: я пропонувала поділити податкове навантаження навпіл — 50 на 50. Але почалося таке „крутіння“, яке я запам’ятаю на все життя».
«П'ятниця. Ми з усією родиною приїхали в банк о дев’ятій ранку — зібравши і перший внесок, і гроші на податки. У Львові сидить команда банку й готує документи, у Києві - центральний офіс робить те саме, нотаріус уже зібрав свій пакет. А продавець починає надсилати повідомлення: то затримується на годину, то ще на дві, то вже „на підході“. У результаті він з’явився о другій дня й заявив, що „втратив документи дитини“. Було зрозуміло всім: це був тиск, щоб я погодилася оплатити всі податки сама», — згадує Олена.
Зліва: фото Олени під час укладення угоди по програмі «єОселя»
Після зриву першої угоди Олена почала все заново — цього разу разом із рієлторами, які мали б убезпечити від несподіваних ризиків при оформленні документів. Їхні послуги коштували 5% від вартості житла і стали додатковим фінансовим тягарем, але не дали головного — гарантій. Навіть із професійним супроводом покупець лишається «на передовій» усіх ризиків, які нібито мав би передбачати фахівець.
Тому другий етап виявився не менш виснажливим. Пані Олена зізнається:
«Для мене це був знову виклик, бо ми не місцеві й не розуміємо всіх плюсів і мінусів житла. Тут треба враховувати і логістику, і каналізаційні труби, і воду, і світло. До цього я була не готова».
Цього разу родина обрала не квартиру, а невеликий котедж за 15 хвилин від Львова. Вирішили, що 90 м² дадуть змогу створити собі своєрідний «тил», особливо з огляду на відключення світла та води у Львові під час обстрілів.
Поки тривало оформлення документів на котедж, держава оголосила про новий пакет підтримки для ВПО: компенсацію до 70% першого внеску, покриття 70% щомісячного платежу протягом року та відшкодування супутніх витрат. Для багатьох переселенців це стало реальним шансом значно полегшити іпотеку.
Але Олена вже на старті зрозуміла, що під ці умови її родина не підпадає. Причина була формальною й доволі болючою: сума кредиту, яку погодив банк, виявилася трохи більшою за 2 мільйони гривень — буквально кілька десятків тисяч «поверх» ліміту. А новий пакет підтримки працює лише в рамках цієї стелі: держава компенсує частину першого внеску і частину платежів тільки в межах двох мільйонів, а все, що понад, автоматично переводить людину у «непільгову» категорію.
«Я й досі думаю, чому так. Якщо держава готова компенсувати два мільйони, то чому не можна застосувати це хоча б частково? Чому людина, яка взяла житло трохи дорожче, втрачає право взагалі?» — каже Олена.
Проте найболючішим моментом став дзвінок із банку всього за два дні до угоди: сума кредиту несподівано зменшувалася майже на пів мільйона гривень. Різницю потрібно було внести самостійно. Усі гроші, які сім'я відкладала на ремонт, довелося терміново перекинути на покриття цього дефіциту.
Проблеми не закінчилися й у день підписання: банк і нотаріус п’ять годин узгоджували різні оцінки нерухомості. А через обмежену кількість акредитованих нотаріусів у Львові договір зрештою довелося підписувати у Дрогобичі. Попри все, угоду вдалося завершити. Але виснаження було настільки сильним, що, за словами Олени, «на відновлення пішов цілий місяць».
У вересні цього року сім'я вже стала власниками котеджу під Львовом — поки що без ремонту, із кредитом, паралельною орендою та відкритими питаннями щодо компенсації за знищене житло у Світлодарську. Та водночас вони отримали й інше: досвід, який дуже ясно показує, наскільки непростим може бути шлях переселенця до власного дому навіть у межах спеціальної державної програми, покликаної цей шлях спростити.
Більше подробиць щодо программи «єОселя» та умов банків, які працюють у її рамках, читайте у нашій статті: «„єОселя“ між правилами та реальністю: умови банків, сховані витрати та досвід переселенців».
Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!