«Це наша українська ідентичність, наш національний код»: як Донеччина відзначає День вишиванки попри військову агресію рф

Журналісти «Вчасно» дізналися, як День вишиванки відзначали у донецьких містах, які нині окуповані, або близькі до лінії зіткнення.

«Перший День вишиванки був відзначений автопробігом». Торецька громада

Вишиванка в Торецькій громаді історично з’явилася давно, про це розповідає одна із засновниць спільноти «Український Нью-Йорк на Донеччині» вчителька Надія Гордіюк.

«Засновуючи спільноту, я як адміністраторка отримала фото людей у вишиванках 40−50-х років. Відомо, що у 1696 році були перші згадки про козацьких зимівників у Балці Залізній, де зараз знаходиться сучасний Нью-Йорк, — каже Надія. — Тому вишивка існувала на нашій землі давно. А в школі № 18, розбомбленій нині росіянами, був музей де зберігалося багато вишиванок з нашого міста».

Однак офіційно перший День вишиванки в громаді пройшов після звільнення Торецька, у 2015 році без підтримки місцевої адміністрації. Ініціаторами свята були місцеві волонтери.

«Перший День вишиванки був відзначений автопробігом. Я теж брала участь в цьому дійстві, — додає Надія. — Тоді було багато машин з українськими прапорами, які їхали по всій громаді. Зауважу, що не на всіх були вишиванки. В ті часи ми активно допомагали армії, яка тоді відстоювала Торецьку громаду, що розташована на лінії зіткнення з Горлівкою. Однак це не заважало відзначити це свято».

За словами Надії, за підтримки місцевої адміністрації, масштабно День вишиванки почали відзначати у 2017 році.

«Люди із задоволенням долучалися до різних флешмобів, виставляли фото у вишиванках. Громада, яка звільнена у 2014 році, хотіла бути з Україною. І цим святом символізувала своє прагнення жити на українській землі, — додає Надія. — Я вважаю, що якби такі свята відзначали системно, то мова про Донбас була змінена на мовлення про українську Донеччину. Особисто для мене День вишиванки — це символ України, це наша українська ідентичність, наш національний код».

Цьогоріч жінка незмінно святкуватиме День вишиванки. Вона одягне сорочку й розповідатиме дітям у школі про цей світлий день та пояснюватиме значення вишиванки у встановленні української нації.

До відома, Надія Гордіюк — жителька Торецька, яка виїхала з громади ще 23 лютого 2022 року на три дні. Саме тоді її, як і всіх українців, застала війна.

«Я не повертаюся додому, але це поки що. Досі зберігаю зворотний квиток додому „Київ — Костянтинівка“. Він мені ще знадобиться», — каже жінка.

«Дехто вважав, що це свято — показуха і не розумів ці традиції». Авдіївка

В Авдіївці День вишиванки до повномасштабного вторгнення проходив досить жваво й активно. Місцеві жителі одягали національне вбрання й збиралися в місті на святкуванні. Це стосувалося тих, хто відчував, що Україна це — рідне, а вишиванка — це природно, розповідає журналістам «Вчасно» жителька Авдіївки, працівниця міської військової адміністрації Віра Хоменко.

«Однак я пам’ятаю, що десь до 2020 року, коли люди одягали вишиванки, ті, хто зараз там залишилися, так звані «ждуни», вони засуджували це. Ніби сміялися з людей, які одягали вишиванки. Вважали, що це показуха і не розуміли ці традиції. Однак попри це свято з роками набирало обертів, й все більше людей доєднувалися до флешмобу «Одягни вишиванку», — розповідає Віра.

Разом з цим у місті щорічно організовували творчі виступи колективів.

«Це було видовищно і красиво, спокійне й народне свято, — згадує Віра. — Паралельно у робочих колективах одягали вишиванки й фотографувалися, потім на місцевих сайтах публікували фото. Люди з радістю доєднувалися до цього. Вдягали навіть немовлят. Зараз я бачу тенденцію, що вишиванку одягають не лише один раз на рік, а у повсякденне життя або замінюють вишиванкою святкове вбрання. Це дуже круто».

Віра впевнена, що українська вишиванка — це потужний і незмінний символ нашої нації.

«За роки війни всі щось втратили, а в цей день ми у вишиванках ніби об'єднуємося й зшиваємо наші серця, — каже жінка. — Я працюю в Авдіївській військовій адміністрації, й цього року ми теж плануємо всі одягнути вишиванки та обов’язково будемо викладати фото у соцмережах. Я знаю, що наші колеги з різних регіонів до цього доєднаються. Згадаємо наше наразі окуповане місто, бо Авдіївка в серці, й дуже важко сприйняти той факт, що вона під загарбниками».

«Три роки поспіль проводили вишиванкову ходу». Слов’янськ

Після визволення від російських окупантів Слов’янська у 2014 році, у місті поширився патріотичний український рух. Активісти збиралися кожної неділі на центральній площі, де обговорювали різноманітні питання. За їх сприянням вперше День вишиванки у Слов’янську відзначили у 2016 році, розповідає у коментарі «Вчасно» громадський активіст міста Геннадій Марапулець.

«Після чергового обговорення у центрі Слов’янська пролунала пропозиція провести вишиванкову ходу. Ідею підтримали. Людей було багато, до тисячі точно. Ми пройшли центральними вулицями міста. Це все проводилося за підтримки місцевої адміністрації. Провели патріотичний концерт. Так у місті років три проходив День вишиванки. А потім був ковід, війна, і все припинилося», — каже Геннадій.

За його словами, вишиванку одягали всі, хто хотів, він особисто не зустрічав людей, які не підтримували б це свято або був проти.

«Для мене День вишиванка — це патріотичний український дух і позиція української ідентичності, особливо у наш час це дуже важливо, — додає Геннадій. — Сьогодні, як і попередні роки, я одягну вишиванку й проведу цей день з патріотично налаштованими українцями».

Унікальний показ вишиванок. Бахмут

Перший День вишиванки у Бахмуті було відзначено 19 травня 2016 року. Передумовами цього було звільнення міста у 2015 році, про це розповідає журналістам «Вчасно» засновниця й керівниця творчої майстерні «Бахмутський оберіг», членкиня Національної спілки народних майстрів України Світлана Кравченко.

«День вишитої сорочки — дуже примітне для мене свято і є особливим маркером нашої держави. Воно було створене саме українською молоддю. Які просто зібралися і вирішили, що в третій четвер травня весь світ буде святкувати День вишиванки. Це крута була ідея, яка працює й досі», — каже жінка.

На перше святкування Дня вишиванки в Бахмуті членкині майстерні «Оберіг» організували показ вишиванок, до якого доєдналися всі охочі місцеві люди.

«Перша вишиванка з нашої громади потрапила до мене через військові дії із селища Парасковіївка. Її приніс чоловік, вона була просто конопляна, й занедбана, — каже жінка. — Коли я її відіпрала, то виявилося, що вона шита вручну з конопляного полотна. Вишивка проста, а за допомогою фахівців я зрозуміла, що вона шита конопляними нитками, відбіленими й вимоченими в конопляній олії».

Після цієї сорочки у жінок виникла неймовірна ідея організувати показ вишиванок до свята.

«Нам запропонували, щоб модельна агенція долучилася до цього показу, але ми вирішили, що моделями будуть звичайні пересічні люди, які б демонстрували одяг, прикраси, елементи національного одягу й головні убори, — розповідає Світлана. — Ми проводили багато репетицій перед святом. Охочих брати участь у показі було багато. Кожен створював різні вишиванки, елементи прикраси, шопери, головні убори тощо. Люди самостійно вишивали. Це був потужний рух культурних людей на Донеччині».

За словами Світлани, були люди, які приходили без вишиванок, але дуже прагнули доєднатися до дійства й взяти участь у показі.

«Пам'ятаю, як на одну із репетицій жінки одягнули вже готове вбрання. Це було дивовижно, їх не можливо було впізнати, — додає Світлана. — Кожна жінка зізналася, що вона відчула себе королевою у цьому бранні, що за її плечима стояла не тільки її родина, а й вся Україна. Вони відчували себе сильними, красивими й потужними. Я вважаю, що це і є важлива роль українського одягу».