Військові вдвох тримали позицію й ліквідовували ворога. Їхню хату, де вони перебували, ворог розбив, однак вона вижили й евакуювалися, прихопивши із собою полоненого росіянина.
Піхотинці 130 днів тримали позицію на Костянтинівському напрямку/ Скриншот із відео
Двоє бійців 93-ї бригади «Барс» і «К2» самотужки без ротації 130 днів тримали позицію на Костянтинівському напрямку.
За цей час вони ліквідували сімох окупантів, а під час евакуації ще й взяли одного полоненого росіянина з собою.
Про це, як пройшли ці 130 днів для військових, вони розповіли в інтерв'ю «Телебачення Торонто».
Евакуація
Як розповідають військові, довгоочікуваний виїзд з позиції був раптовий для них. Вони виходили разом з полоненим військовим. Його вивели, аби допитати, бо окупант знав багато необхідної інформації.
Після того, як виїхали, військові одразу подзвонили батькам, а ще дуже хотіли покурити нормальних сигарет і прийняти душ.
«Я попросив, і мені ще посмажити яєчню відразу. Так хотілося всі ці 4 місяці», — каже військовий «К2».
Загалом з харчуванням на позиції не було нарікань, як зазначають військові. В них була кава, ковбаса, чай, мед, шоколадки, цукерки тощо.
«Було прям все, і багато», — каже «К2».
Захід на позиції
Військові розповіли, що по плану мали бути приблизно 2 місяців на позиції. Задача — не пустити ворога далі, якщо бачили, то мали знищувати його.
«Нам треба було або самим вбити їх, або, якщо немає можливості, то „передати“, а далі „пташки“ роблять свою роботу», — каже «Барс».
Всі 130 днів військові були на позиції в селі у хаті. Вони проламали підлогу і вирили собі так званий окоп та зробили два запасних виходи.
«Росіяни знали, що ми там. Але ми їх швидко „обнулили“. 3−4 дні — і нові йшли, вони там дохли, як мухи, — каже „К2“. — Заходили до нас, хотіли зайняти нашу позицію. Вони лохи, й нічого в них не вийшло. Тому вони почали нас мінометами гасити. Вони думали, що ми померли, але ми живі, здорові й продовжували свою роботу. Від хати зрештою нічого не залишилося».
Скриншот із відео
Інтенсивні штурми
Як розповіли військові в інтерв'ю, спочатку на позиціях було тихо. Окупанти ходили вільно по селу. Бійці бачили їх і почали ліквідовувати ворога. Далі, ближче до осені, атаки стали інтенсивніші.
«Вони ходили, як дурачки по селу, і ми розуміли, що це ворог. Нам казали, що наших там немає», — каже «К2».
Військовим теж доповіли, що по факту немає дороги, щоб вони вийшли з позиції, бо ворог контролював під'їздні шляхи.
«Нам казали, що треба посидіти почекати. Ну сиділи і працювали далі», — каже «К2».
Зі зв’язку були тільки рації, через них військові передавали вітання батькам. Через них вони могли записувати голосове, а батьки записували їм у відповідь. Це підбадьорювало військових.
Також бійці розповіли, що фізично було важко, сильно страждали коліна й боліли ноги.
«Емоційно теж важко, ти чуєш, де вони ходять, де вони кричать, і ти постійно на стресі. Через кілька місяців ти вже не впевнений, чи ти дійсно чуєш їх, чи це вже просто вчувається», — каже «Барс».
Разом з цим «К2» розповів, як його засипало в хаті. «Барс» розкопав побратима, над яким лежав «200» окупант. Він вже розкладався.
Три дні військові сиділи чекали після того, як їх хату розбили, коли прийдуть зачищати позиції. Але ніхто не прийшов, бо ворог думав, що бійці загинули.
«Загалом за 130 днів я зламав тільки мізинець. І то я біг за посилкою, бо хотів солоденького, і впав. А так взагалі нічого не було. Ні царапин, ні синця», — каже «К2».
Скриншот із відео
За час перебування на позиції військові стали друзями.
«Ми їли з однієї тарілки», — каже «Барс».
«Я вижив через те, що по факту був з ним», — додає «К2».
Нині військові пройшли реабілітацію та готові працювати далі. Захисники будуть працювати пілотами НРК.
Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!