Пішов добровольцем, але залишився без підтримки: чому військовий з Донеччини не може отримати допомогу громади

Боєць Сил безпілотних систем, учасник бойових дій, нагороджений відзнакою Міністерства оборони України «Хрест доблесті», через суд та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини оскаржує відмову у виплаті одноразової допомоги у розмірі 50 тисяч гривень від громади. Причиною відмови стало те, що статус внутрішньо переміщеної особи він отримав ще до початку повномасштабного вторгнення, коли вступив до університету у Львові. При цьому сам військовий народився і виріс у Світлодарську Донецької області, а після початку великої війни добровільно підписав свій перший контракт зі Збройними силами України.

Ця справа виходить далеко за межі спору про 50 тисяч гривень. Вона порушує ширше питання: чи не нівелюють окремі місцеві програми саму ідею підтримки військових, коли вирішальним стає не факт добровільної служби, а формальні критерії, які безпосередньо зі службою не пов’язані? У ситуації розбиралися журналісти «Вчасно».

Військовий, який відповідає майже всім критеріям

Історія Дениса Заруби мало чим відрізняється від історій тисяч молодих людей зі сходу України. Він народився та виріс у Світлодарську на Донеччині — місті, яке з 2014 року жило фактично на лінії фронту. Саме там минули його дитинство та шкільні роки. Через постійні бойові дії ще у підлітковому віці Денис отримав офіційний статус дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройного конфлікту.

Після закінчення школи у 2021 році він вступив на факультет електроніки та комп’ютерних технологій Львівського національного університету імені Івана Франка. Переїхавши до Львова, оформив довідку внутрішньо переміщеної особи — вона була необхідна для проживання у студентському гуртожитку. Закінчуючи університет, Денис міг будувати кар'єру за цивільною спеціальністю. Проте вирішив добровільно укласти свій перший контракт зі Збройними силами України.

Після базової та спеціальної підготовки він став оператором безпілотних літальних апаратів літакового типу у складі Сил безпілотних систем ЗСУ. Виконував бойові завдання з повітряної розвідки та коригування артилерійського вогню на Донецькому, Запорізькому та Харківському напрямках. Загалом його безпосередня участь у бойових діях тривала 126 днів.

За цей час Денис отримав статус учасника бойових дій, а у лютому 2026 року за успішне виконання бойових завдань був нагороджений відзнакою Міністерства оборони України «Хрест доблесті».

Допомога, яка мала стати стимулом

На початку 2026 року Світлодарська міська військова адміністрація затвердила Комплексну програму соціального захисту населення та Положення про надання матеріальної допомоги окремим категоріям населення громади. Воно передбачає одноразову виплату у розмірі 50 тис. грн мешканцям громади, які вперше уклали контракт на проходження військової служби після 24 лютого 2022 року та відповідають визначеним критеріям.

Такі програми сьогодні діють у багатьох громадах України. Їхня головна мета — підтримати людей, які добровільно стають на захист країни, та мотивувати інших до укладення першого контракту зі Збройними силами.

Журналісти «Вчасно» аналізували торік аналогічні програми у громадах Донеччини. Наприклад, в Авдіївці добровольці та мобілізовані отримували одноразову допомогу у розмірі 30 тис. грн. У Дружківській громаді розмір допомоги становив 50 тис. грн, у Мирноградській також передбачена окрема виплата для тих, хто вперше підписав контракт.

Водночас аналіз цих програм показує, що підходи до визначення отримувачів відрізняються. У більшості випадків ключовими є факт першого контракту та належність людини до громади, тоді як довідка внутрішньо переміщеної особи подається лише за наявності серед інших документів. Саме на цьому тлі історія Дениса Заруби виглядає показовою. Ще під час проходження військової служби він звернувся до Світлодарської МВА із заявою про виплату одноразової допомоги, однак комісія відмовила. Причина — довідку внутрішньо переміщеної особи Денис оформив ще у 2021 року, коли переїхав до Львова на навчання, тобто ще до початку повномасштабного вторгнення. Не погодившись із таким рішенням, військовослужбовець звернувся до суду.

Чому Світлодарська МВА відмовила військовому

У Світлодарській міській військовій адміністрації вважають, що діяли відповідно до затвердженого Положення про надання матеріальної допомоги.

За позицією адміністрації, для отримання одноразової виплати недостатньо лише вперше укласти контракт після 24 лютого 2022 року. Програма також передбачає, що людина має перебувати на військовій службі на момент звернення та після запровадження воєнного стану переміститися до іншого регіону України, набувши статусу внутрішньо переміщеної особи.

Саме цей критерій, на думку МВА, військовий не виконав. Оскільки він оформив довідку ВПО ще у 2021 році після вступу до університету у Львові, адміністрація вважає, що дія програми на нього не поширюється.

Окремо у Світлодарській МВА зазначають, що виплати фінансуються за рахунок цільової дотації з обласного бюджету. Тому, на думку адміністрації, надання допомоги особі, яка не відповідає визначеним програмою умовам, могло б бути розцінене як нецільове використання бюджетних коштів.

Чому військовий не погодився з відмовою

Сам Денис Заруба вважає, що відповідає головній меті програми. Він народився і виріс у Світлодарську, після початку повномасштабної війни добровільно вперше уклав контракт зі Збройними силами України, пройшов бойову підготовку, понад чотири місяці виконував бойові завдання та отримав статус учасника бойових дій.

За його словами, єдина обставина, через яку він не зміг отримати допомогу, не має жодного стосунку ні до військової служби, ні до зв’язку з громадою. Статус внутрішньо переміщеної особи він оформив ще у 2021 році після вступу до університету, оскільки довідка була необхідна для проживання у студентському гуртожитку.

Сам Денис говорить, що для нього ця справа давно перестала бути лише питанням 50 тисяч гривень. Коли він добровільно підписував контракт, то розраховував, що громада, в якій народився і виріс, підтримає своїх захисників.

«Коли в Україні триває повномасштабна війна, а люди з окупованої громади добровільно йдуть захищати і свою громаду, і всю країну, мені здається, місцева влада повинна максимально підтримувати таких людей, а не шукати причини, щоб відмовити».

Військовий наголошує, що не вважає себе людиною іншої громади лише тому, що кілька років тому переїхав до Львова на навчання.

«Я вважаю себе людиною саме Світлодарської громади. До Львова я переїхав навчатися. Довідка ВПО була потрібна, щоб держава знала, де я перебуваю. Я не розумію, який стосунок дата її отримання має до того, що я добровільно пішов служити».

На його думку, програма мала б оцінювати насамперед добровільний вступ на військову службу, а не дату оформлення статусу ВПО.

«Мені здається, цю програму потрібно переглянути. Це допомога військовослужбовцям, а не допомога за датою отримання довідки ВПО. Я добровільно пішов до війська, купував спорядження за власні кошти й звернувся до своєї громади по підтримку. Натомість зараз почуваюся покинутим своєю громадою».

Саме навколо цього сьогодні фактично і точиться весь спір. Якщо для Дениса визначальними є добровільна служба та належність до громади, то Світлодарська МВА наполягає, що вирішальне значення мають умови місцевої програми та дата набуття статусу внутрішньо переміщеної особи.

Окрім судового позову, чоловік також звернувся до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. У своєму зверненні він просить перевірити, чи не призводить застосований Світлодарською МВА підхід до необґрунтованого обмеження прав військовослужбовців і дискримінаційного ставлення до осіб, які отримали статус ВПО до початку повномасштабного вторгнення через навчання або інші життєві обставини.

Чи справді цього вимагав обласний бюджет?

Одним із ключових аргументів Світлодарської МВА є те, що виплата Денису Зарубі могла б вважатися нецільовим використанням бюджетних коштів, адже фінансування програми здійснюється за рахунок цільової дотації з обласного бюджету.

Щоб перевірити цей аргумент, журналісти «Вчасно» проаналізували документи, на які посилається сама адміністрація. Лист Департаменту фінансів Донецької обласної військової адміністрації підтверджує, що громада отримала дотацію на соціальний захист окремих категорій внутрішньо переміщених осіб та реалізацію заходів ветеранської політики.

Водночас у цих документах журналістам не вдалося виявити прямої норми, яка б передбачала, що одноразову допомогу військовослужбовцям можуть отримувати виключно особи, які набули статусу внутрішньо переміщеної особи після 24 лютого 2022 року.

Саме тому одним із ключових питань у цій справі залишається, чи справді таке обмеження випливало з умов надання обласної дотації, чи є результатом тлумачення, яке застосувала сама влада Світлодарська.

Від відповіді на це питання залежить значно більше, ніж результат одного судового спору. Якщо вимога щодо дати набуття статусу ВПО справді не була передбачена умовами фінансування, тоді виникає інше питання: чому саме такий критерій став визначальним для отримання допомоги добровольцями Світлодарської громади.

«Я зрозуміла, що дожила до цього дня»

За судовими документами та юридичними аргументами стоїть історія родини, яка майже рік чекала свого сина з війни.

Олена Заруба розповідає, що Денис добровільно підписав контракт у 21 рік, коли майже завершив навчання в університеті й міг розпочати цивільну кар'єру. Каже, що як мама боялася його рішення, але розуміла, що це його свідомий вибір.«Це був його вибір, і я повинна була його поважати. Але як мама… всередині все стискалося».

Олена зізнається, що майже рік жила від повідомлення до повідомлення. «Зранку було тільки одне питання: „Як ти? Вийшов? Зайшов?“ Коли Денис сказав, що вже здав зброю, я зрозуміла, що дожила до цього дня. Я плакала від радості. Для мене це було неймовірне полегшення».Саме тому відмова у виплаті стала для родини особливо болючою.

«Мені вже не хочеться занурюватися в ці документи й судові справи. Але честь моєї дитини стала й моєю честю. Він має право на повагу. Усі ці програми створювалися для військовослужбовців, ветеранів, поранених, родин загиблих. І коли громада фактично в ручному режимі вирішує, кому дати допомогу, а кому ні, — це, на мою думку, прояв неповаги до людей, які стали на захист країни».

Історія може стосуватися не одного військового

Ця справа навряд чи є поодинокою. Після початку війни на сході України у 2014 році тисячі випускників із Донеччини та Луганщини вступали до університетів в інших регіонах країни. Багато хто оформлював статус внутрішньо переміщеної особи для проживання у студентських гуртожитках та отримання соціальних гарантій. Після початку повномасштабного вторгнення частина з них добровільно стала до лав Збройних сил України.

Якщо суд погодиться з позицією Світлодарської міської військової адміністрації, це може означати, що право на місцеву підтримку визначатиметься не стільки фактом добровільного вступу на військову службу, скільки датою отримання довідки ВПО. Водночас ідеться про людей, які народилися й виросли у своїх громадах, а статус внутрішньо переміщеної особи отримали ще до 2022 року через навчання чи інші життєві обставини, а не через повномасштабне вторгнення.

Тому історія Дениса Заруби — це не лише спір про 50 тисяч гривень. Вона порушує значно ширше питання: чи справді місцеві програми підтримки виконують свою головну мету — мотивувати та підтримувати мешканців громад, які добровільно стають на захист України, якщо вирішальним критерієм стає не сам факт служби, а дата отримання довідки ВПО?

Відповідь на це питання може мати значення не лише для одного військовослужбовця зі Світлодарської громади, а й для інших громад України, які запровадили аналогічні програми підтримки своїх захисників.Щоб перевірити, чи справді умови обласного фінансування вимагали застосування саме такого підходу, а також отримати офіційну позицію щодо цієї ситуації, журналісти «Вчасно» направили інформаційні запити до Донецької обласної військової адміністрації, Міністерства фінансів України та Міністерства у справах ветеранів України.Чи була відмова наслідком вимог бюджетного законодавства, чи результатом рішення, ухваленого на рівні самої громади, — саме на це питання тепер мають відповісти не лише суд, а й органи державної влади.