«Обслуговувати проросійських гидую», — Руслана з Добропілля про секс-працю на «трасі кохання»

Фартова зірка, прифронтовий «талісман» чи просто Руся — так зазвичай називають одну з найвідоміших та точно найепатажнішу мешканку Добропілля Донецької області, секс-працівницю Руслану. Сюди ж — і жарти на кшталт «місце зустрічі змінити не можна», оскільки вже понад десять років жінка стоїть на одному «робочому» місці. У будь-яку пору року вона чергує на «трасі кохання» у відвертих шортах. І так вже склалося на Донеччині - якщо, рухаючись Добропіллям, побачиш Руслану — вважай, день буде успішним. Сама жінка без удаваної скромності підтверджує: за стільки років вона і справді стала найяскравішою — у всіх сенсах — представницею своєї професії на Донеччині, і абсолютно пишається цим.

Руслана дуже затребувана — каже, інколи клієнти кілька днів поспіль приїжджають на «точку», аби зустрітись. Навіть під час нашої розмови один із них підходить до неї й чемно запитує, чи вона працює. Після схвальної відповіді та прохання зачекати — відходить на кілька метрів віддаль. «Це постійний, він почекає, поки закінчимо», — пояснює нам після короткого діалогу Руслана. І продовжує розповідати про «антинасильницький» склад своєї сумочки, особливості роботи на Донеччині, і коротко — чому, на її думку, встановити прайс за інтим — краще, аніж «давати безкоштовно», та які банальні вимоги до клієнтів визначають, чи працюватиме вона з ними взагалі. Про всі нюанси «роботи» Руслана розповіла в інтерв'ю «Вчасно».

— Відколи росія у 2014 році напала на нас, і в лави Сил оборони доєдналися мешканці різних регіонів, Руслана з Добропілля стала відомою на всю країну. Для багатьох — і військових, і цивільних — зустріти вас «на точці» — це ознака, що день буде вдалим. Це перетворилося майже на забобон за 11 років. Але як кар'єра добропільської секс-працівниці взагалі розпочалася?

— Скільки в їжака голок? От і я тут стільки стою. Не порахую, але дуже довго. І краще ж гроші отримувати за це, ніж просто давати — так і почала, з юності. А свого першого чоловіка я навіть не пам’ятаю. Просто надивилася в юності фільму з Джулією Робертс — «Красуню». Надихнулася.

— Якщо порівнювати з довоєнним часом і зараз, то змінилися побажання чоловіків, які до вас приїжджають?

— Нічого не змінилося. Тільки контингент трохи інший, бо я й до війни, і під час неї принципово була за Україну. А хто тут живе — ви ж розумієте, ждунів вистачає. Тому коли мені починають ставити дивні питання — на кшталт розташування будинків, де живуть солдати, чи куди техніку ставлять — таких я навіть не хочу обслуговувати і відсилаю куди подалі. Навіть якщо вони були моїми клієнтами ще до повномасштабки. Я виходжу з машини, й на цьом все. І гроші, якщо вони встигли їх дати, теж не повертаю — обійдуться.

— Тобто якщо Добропілля опиниться на межі, або до міста дійде окупація — ви звідси виїдете?

— Якщо буде окупація — мене тут не буде, я в Дніпро поїду. Просто знаю людей, які чекають на русню, і вони мене прям попередили: «ти ж за Україну — то тебе першою на ремені різатимуть». Тому якщо тут будуть руські - я звідси поїду, а проросійських та руських обслуговувати не буду. Брезгую.

Не всім потрібен лише секс

— Коли «працюєте» з чоловіками, це зустріч лише для задоволення? На цьому будь-яке спілкування обмежується?

— Різні бувають. У мене є клієнт — колишній керівник, якого зняли з посади. Я коли до нього сідаю в машину — він починає монолог: дивиться вперед, нічого не чує й не бачить, і просто розказує, що пережив чи звідки вийшов. Йому можна навіть не відповідати нічого, а він і далі монотонно говоритиме, як радіо — те, про що думає. Тому є такі хлопці, які виговорюються — їм це потрібно, і я слухаю їх, розумію.

А є такі чоловіки, для яких найголовніше — це понти. Одразу помітно, що вони ні з якого передка не приїхали, а служать десь у тилу й жодного пороху не нюхали. Приїжджають такі наманікюрені, напарфумовані, що дихати нічим. Таких я за ці роки набачилася. А деякі військові можуть навіть не казати, де були, в яких боях брали участь. Навіть по цивільному можуть бути вдягнені, вже охайні, причесані, але від них пахне інакше. Ці окопи, реальна служба — вона накладає на них такий запах.

До речі, як ще можна відрізнити хлопців з передка від тилових: реально бойові намагаються якомога швидше помитися. Для них вода — це все: вони відразу миються, бриються, перуть речі - намагаються з себе змити весь той бруд.

— За поширеними стереотипами, в інтернеті часто можна зустріти думку, мовляв, секс-працівниці працюють з усіма, хто до них приїжджає. Нікому не відмовляють. В умовах війни й Донбасу доводиться «ламати» наживо ці уявлення? І як чоловіки сприймають ці відмови?

— Є такі, які слово «ні» не чують. Був такий — приїхав на великому позашляховику, почав відразу кидати заяви, яка я йому не така — і «страшна», і «хто взагалі на мене подивиться». Раз приїхав, позиркав — проїхав, зупинився. Я ще тоді помітила, що він по-жорсткому любить. То я йому розповіла, наскільки мені байдуже, що він платить — якщо я сказала «стоп», це значить «стоп». А потім принюхалася — він п’яний, а за кермо сів! То я з машини вилізла й пішла, мені такого не треба.

Розцінки на послуги

— За ці роки про вашу діяльність вже ходило досить багато чуток Донеччиною. Нам, наприклад, розповідали про систему так званих «знижок» для деяких клієнтів.

— Ну ми ж не на базарі, які знижки? У мене все коштує не в доларах, а в державній валюті. І якийсь пакет «ол-інклюзів» по святкових днях теж не купиш. Просто буває, що клієнтам не вистачає, наприклад, 30 гривень — то я кажу, щоб вони наступного разу довезли. Звісно, що це не всім, а лише постійним, кого знаю. І вони довозять, звісно. З хлопчиків ніхто не обманював. А якщо приїжджає якийсь новенький і починає свої ціни ставити: «а от у мене стільки, а більше немає», — то я просто показую в сторону, куди йому їхать.

— Якщо не секрет, який прайс на найпопулярніші послуги?

— Секрет. Скажу тільки, що за раз — від 300 гривень до 700. Мені на життя вистачає. Тим паче, коли за день буває 3−4 клієнта — достатньо. Хоча бувають дні, коли хоч каміння кидай — пусто!

— Графік роботи також є, на який орієнтуються клієнти? Чи він залежить від настрою?

— Зазвичай працюю п’ять днів на тиждень з о пів на восьму ранку — і до стану «ой, ну його на*рін». Буває, до десяти ранку попрацюю (особливо коли спекотно), втомлюсь — і піду пиво пити. Інколи просто набридає стояти — бо це ж не просто стояти, як пам’ятник, а треба й «підсвітити» всі правильні сторони. Якщо мене немає на «трасі кохання» — то ті, кому сильно треба, телефонують.

З десяти восьмеро — нормальні, але бувають винятки

— Довелося за кар'єру відмовляти в окремих забаганках клієнтам? Або, можливо, взагалі в обслуговуванні?

— У випадках, якщо мені щось не подобається або я проти того, що хоче клієнт — я завжди розкриваю «хавчик». І тоді мужики дуже дивуються, коли я кричу у відповідь. Але в сумці у мене завжди перцевий балон, якщо треба — я його швидко задую. І тікати буду, звісно. Не втечу далеко, але хоч спробую! На трасі кохання тільки так. І обов’язково гроші на таксі, щоб у випадку чого сісти й поїхати додому.

Буває, приїжджають такі, які ще носом вертять: «А помолодше немає?». Наче на карнавал якийсь приїхав. І сидять, думають у машині про щось. Один такий в результаті поїздив десь і повернувся. Я в машину сіла, а він мені розповідає, яка я страшна, і взагалі «хто зі мною буде» і «ні в кого на мене не встане». І я питаю: так якого чорта ти взагалі зупинявся, якщо тобі все не так? Хочеш показати, який крутий — то стань на районі й розкажи, яка я страшна — тебе розірвуть ті, хто мене знають. Він закрив рота відразу, бо знає, що так і буде.

— Тобто зазвичай всі конфлікти вдається вирішити ще на етапі словесному, без потреби кликати когось на допомогу?

— Не завжди. Колись тут проходив повз мужчина. Запитав, чи працюю — я відмовила: з «пішоходами» взагалі не працюю. Слово за слово, я його послала — а він мене хапає за куртку й капюшон і починає тягнути за гаражі. Звісно, я кричу, але в мене тоді був зірваний голос — майже не чутно. І він мене як влупить кулаком по голові!.. А машини повз їдуть — всім цікаво, у вікна виглядають, але ніхто не зупиняється! Він мене вже майже затягнув за гаражі, коли одна машина з військовими зупинилася — вони подумали, що якось дивно, що я хапаюся за все, що можна, а не йду своїми двома. Минуло хвилин п’ять до цього моменту. Уявляєте, скільки людей до того проїхали повз?

І коли хлопці підійшли розбиратися, що таке — цей виродок сказав «вона сама попросила». А після того втік. Тільки пізніше я дізналася, що то був якийсь наркоман. І йому не стільки потрібні були мої послуги, як сумка з грошима — бо за день я вже напрацювала.

— Серед клієнтів є ті, які ставляться по-доброму до вас — не як до секс-працівниці, а просто як до жінки, своєї знайомої?

— Вважай, усі. З десяти восьмеро — нормальні. Буває, їдуть з продуктами — зупиняються: «Руся, це для тебе», а там тушонка, м’ясо чи сардельки. Беруть собі піцу — то відразу кілька коробок, і одну віддають мені. Я продуктів не потребую, але з усім тим — вони не забувають.

А є такі, які вдавляться, але нічого не дадуть. У мене сусіди на Великдень смажили м’ясо. Через тиждень бачу — а цілі шматки лежать у смітнику, вже з хробаками. Тобто вони поставили те м’ясо й про нього забули, а потім викинули. Але ж його можна було віддати не мені, а стареньким людям по сусідству. Скільки дідусів і бабусь не доїдають сьогодні, бо в них немає грошей, а інколи й хати, де можна нормально жити. Вони вже й забули, як те м’ясо пахне! Але деякі викидають і банани, й печиво, цукерки, піцу… Я такого не розумію. Один плюс — що годують безхатніх собак. На цьому — все.

Про конкуренцію та епатажні «міні» — однакові в мороз і спеку

— Руслану з Добропілля сьогодні знають, ймовірно, у всіх регіонах України. Щонайменше у військових колах — тих, які брали участь у бойових діях на сході. Однак про ваших колежанок з секс-індустрії Донеччини невідомо нічого — ані де вони, ані хто вони. Так само й не видно на «точках» біля вашої «траси кохання». Тож конкурентки взагалі є?

— Якщо вони і є, то я їх не знаю. І, думаю, вони самі розуміють. що не складуть мені конкуренції. Звісно, є якісь дівчата, у яких аналогічні послуги коштують по 2,5−3 тисячі і більше, але ж це не те. Я знаю, як за секс одного разу хотіли 5 тисяч доларів. Але ж вибачте, платити такі гроші за секс, думаю, смішно.

— Один з ваших козирів — це наряд «міні» — шорти, в яких ви працюєте і взимку, при -15°, і влітку, коли на вулиці +40. Якщо зараз температура дозволяє, то взимку ніколи не хотіли перейти на «утеплений» варіант образу?

— Я колись взимку надягнула лосини на роботу! Під'їжджає машина, мужчина питає: «Не працюєш?». Та ні, кажу — якраз зараз працюю, але холодно — тому вдягнулась тепліше. А він мені каже: «Ти в штанах мені не цікава». Тому на роботі треба бути відвертішою. Тим паче взимку, коли бачать так вдягненою — хлопцям стає мене шкода, швидше забирають «зігріти». Тому тремчу, але марку тримаю, і ще стільки ж тут ще простою.

У розмові з нами Руслана досить відверта — каже, за все своє життя іншої роботи для себе й не шукала. Траса стала її життям, а чоловіки — можливістю забезпечити себе. І попри те, що жінка всіх своїх клієнтів не запам’ятовує, однак тих, хто ставиться до неї добре, не забуває. Нещодавно під час чергового обстрілу Добропілля будинок Руслани разом з сусідніми був пошкоджений російською ракетою. Дехто з клієнтів жінки хвилювався за неї та питав, як вона, а сама Руслана хвилювалася за сусідів, які нещодавно відремонтували дах, який знову зруйнували окупанти.

Попри наближення фронту до Добропілля та збільшення обстрілів останнім часом, фартова зірка «траси кохання» продовжує виходити на роботу у прифронтовому місті, щоб комусь надати можливість отримати неообхідну розрядку, а когось — просто вислухати.