Місто, що стало привидом за два дні: як у Добропіллі люди виживають без світла, води та зв’язку

За 9,8 кілометра від околиць Добропілля Донецької області - уже позиції окупантів. У селі поряд, яке за іронією називається Вільним, точаться бої, а наступні сусідні населені пункти на підступах ворога — Білицьке та Нове Шахове, де Сили оборони уже фіксували групи ДРГ та щоденні масовані обстріли дронами, ракетами та артилерією. Водночас у Добропіллі, яке ворожі війська також щоденно обстрілюють та полюють на місцевих, деякі люди лишаються — з надією, що раптово «настане мир» і в будинках знову з’явиться безперебійний інтернет, водопостачання та електроенергія. Деякі з мешканців живуть з надією, що армія рф «зупиниться», «путін одумається» чи «наші хлопці не дадуть дійти». І хоч у Добропіллі щодня є поранені чи загиблі - надія здається реальнішою за перспективу болісної смерті.

Тож журналісти «Вчасно» відвідали Добропілля та побачили, в яких умовах виживають мешканці міста, яких досі понад тисячу, чого вони очікують від місцевої влади та що робитимуть, якщо окупанти прориватимуться у їхнє місто.

Місто покинули за лічені дні

Заїхати сьогодні у Добропілля звичними дорогами — зі сторони Краматорська або Білецького — вже неможливо. Навіть зі сторони Новодонецького небезпечно, адже всі під'їздні шляхи знаходяться у зоні ураження ворожих дронів. Ми заїжджаємо у місто разом з начальником Добропільської МВА Андрієм Бондаренком. Попри небезпеку, співробітники військової адміністрації ще прориваються у місто, щоб допомогти тим, хто там лишається.

По дорозі у місто бачимо спалений «буханець» обабіч дороги — автівка вигоріла вщент.

«Сьогодні зранку в цю автівку влучив російський дрон», — зазначає водій міськради, натискаючи на педаль газу.

Раніше цією дорогою мало хто їздив, але зараз тут є шматки свіжого асфальтового покриття.

«Встигли відремонтувати, — зазначає голова МВА Андрій Бондаренко. — Хоча ваші колеги якось критикували, що Добропілля виділяє кошти на дороги. Ну, ось на ремонт таких об'їздних доріг і виділяли».

Багато добропільців по сьогодні до останнього тримаються за місто, хоча жити в ньому — об'єктивно неможливо через відсутність цивілізації, каже Андрій Бондаренко. Упродовж серпня з міста поїхало понад 20 тисяч людей. Зараз у Добропіллі досі лишається близько 2 тисяч мешканців. І, на жаль, серед них є діти.

«Ще навесні у нас жило близько 40 тисяч людей. А з червня, коли почалися обстріли, з міста потроху почали виїжджати. Спершу — 7−8 тисяч, в липні така ж кількість чи трохи більше. А серпень — масовий виїзд. Зараз у місті живе десь 2−2,3 тисячі людей, і з них офіційно ще 34 дитини. Поліція працює щодня, відпрацьовує адреси, де можуть мешкати неповнолітні, шукає ці родини. Навіть днями вивезли шістьох дітей за один день», — пояснює голова Добропільської МВА.

Водночас якщо аналізувати те, з якою швидкістю спорожніли міста Лиман, Бахмут, Покровськ, Мирноград і Добропілля, то останнє очолюватиме рейтинг. Фактично за 2−3 дні місто покинула переважна більшість населення. Упродовж тижня воно перетворилося на пустку, де люди пересуваються поодиноко і досить рідко.

«Евакуація була дуже повільна до моменту, поки окупанти не обстріляли центр. Коли ж почалися масові атаки FPV — це був дуже потужний поштовх до виїзду. Коли люди побачили, як у ліпні дрони літають над головами й пікірують у будівлі. Зрештою, крайня масова евакуація сталася тоді, коли росіяни штурмували Золотий Колодязь, звідки до нас йшла вода. Тобто немає світла, води — люди зрозуміли, що все, треба виїжджати, бо в таких умовах жити неможливо. І я, чесно кажучи, приємно здивований такою оперативністю. Бо головне — щоб люди вижили», — коментує Андрій Бондаренко.

Саме липень став вирішальним для Добропілля: окупанти здійснили авіаудари та почали терор дронами. Лише за 2 доби на місто летіло більше 100 fpv-дронів.

На сьогодні в Добропіллі умови для життя — мінімальні: в окремих районах міста світло ще є, проте з перебоями у кілька днів. На околицях електропостачання немає. Водопостачання відсутнє у всьому Добропіллі, проте зі свердловин технічну воду можна набрати. Додатково питну воду розвозять по місту, тож люди можуть набрати її у бутлі. Поодинокі магазини працюють, але їх настільки обмаль, що людям доводиться йти по кілька кілометрів в один бік. Гуманітарну допомогу влада та волонтери продовжують розвозити, проте це відбувається під прицілом дронів.

«Будемо якось пробувати тут жити. Бо куди їхати?..»

Добропілля сьогодні здебільшого без світла, зв’язку та водопостачання.

Єдині збори поза домом, які дозволяють собі місцеві - це вийти в центр мікрорайону, куди місцева влада підвозить питну воду. Тут сусіди бачать один одного раз на кілька днів, оскільки всі живуть «розкидано», між заселеними будинками можуть бути десятки покинутих. Тому і єдина можливість поспілкуватися — також тут, у черзі. Оскільки через відсутність сигналу сконтактувати з друзями чи знайомими неможливо. Спілкування відбувається швидко, адже у будь-який момент можуть прилетіти російські дрони, які б’ють по живих цілях.

Мешканка Добропілля Тетяна Володимирівна, яка також прийшла по розливну воду, скаржиться, що живе переважно в підвалі. Готує їжу на цеглинах, складених на кшталт печі. Однак тепла від конструкції вистачає лише для приготування найпростіших страв, а найчастіше — лише щоб підігріти воду для чаю. Кілька тижнів поспіль на вулиці, де вона живе, немає ні зв’язку, ані світла. Про обігрів кімнат електроприладами, коли почне холоднішати, немає й мови. Тому перспектива зимівлі в Добропіллі - нестабільна. А з думкою, що ситуація лише погіршуватиметься, жінка легко погоджується.

«На зиму в нас є трохи вугілля, можна дров назбирати. Але небагато, на скільки вистачить — не знаю. Будемо якось тут пробувати жити, доця, бо як можна кудись їхати на пенсію 3−3,5 тисячі? Навіть на квартиру не вистачить, а жити як?» — бідкається пенсіонерка.

Її сусідка по мікрорайону, Валентина, додає: як зимуватиме — не знає, але настільки далеко не думає. Каже, що треба до того часу ще дожити, що у Добропіллі не так і легко зробити. Тому проблеми, які виникають, вирішуватиме поступово. Наприклад, сьогодні найбільше бракує води та електроенергії. З перерахованого єдине, що можна було вирішити — це набрати ту воду, яку привозять у цистерні.

«Ми з чоловіком набрали дві бочки води, бо знали ж (що водопостачання не буде — ред.). Готуємо їсти на вогнищі, — розпалюємо його у дворі. Варимо там яйця, суп якийсь. Бо вже місяць немає світла. А їхати кудись?.. У нас така пенсія, що немає куди. Тим паче ще й 12 собак і 12 котів годую, — сусіди їх покинули, поїхали хто в Харків, хто в Кременчук, а я тепер їх доглядаю. Ще одні сусіди, які живуть через кілька хат, до себе взяли кішку покинуту, а та привела 5 кошенят. Уже всі консерви поїли, які були», — розповідає жінка.

76-річна бабуся Віра ледь пересувається, але за водою від волонтерів теж прийшла — це єдине джерело питної води. Квартира жінки у місті вже зруйнована, тому вона переїхала у маленьку приватну хатинку. Їхати до родичів, каже, нікуди — там великі сім'ї, місця всім не вистачить.

«Уб'ють тут — так уб’ють. Як бог дасть», — зітхає бабуся.

Кілька років тому Добропілля стало домом для Володимира та його дружини, які рятувалися від війни та переїхали сюди як біженці. Нині ж новий дім може стати труною для родини, оскільки нікуди виїжджати вони не планують. Чоловік каже, що його дружина — хвора. Будь-який переїзд вимагає часу, зусиль, а головне — грошей. Сукупності цих факторів у Володимира, на жаль, немає.

«Немає куди їхати. Єдине місце, куди б хотіли — це додому у Запорізьку область. А як, якщо там росіяни?.. Зараз ще й Добропілля. Якщо геть близько будуть, то будемо щось, кудись… А поки що тут», — каже чоловік. Щоправда, від телефонного номера волонтерів та евакуаційної групи не відмовляється. Тут, під вибухами КАБів та під постійним прицілом дронів, це вже дає надію, що колись чоловіка з його дружиною вдасться вивезти в безпечніше місце.

На питання «Чи є у вас родичі, які могли б вам допомогти?», Володимир відповідає: «Є син. Він живе у Німеччині. Але ми не спілкуємося»…

З тих, хто прийшов сьогодні за водою, ніхто не погодився на пропозицію представників Добропільської МВА евакуюватися. Люди намагалися швидко отримати бутилі та поспішали у свої укриття.

Острівець цивілізації — Пункт незламності

В умовах, коли над головою літають ракети й дрони, єдиним умовно безпечним місцем в Добропіллі лишається Пункт незламності, облаштований у підвалі. Це доволі великий та комфортний прифронтовий притулок, який можна побачити на Донеччині. Співробітники Добропільської МВА тішаться, що встигли його облаштувати разом з волонтером Михайлом Пуришевим.

На сьогодні це чи не єдине місце, де безперебійно є електроенергія, гаряча вода та водопостачання в цілому. Окрім того, облаштоване приміщення вміщує кімнату для молитов (з освіченим хрестом у людський зріст, поруч з яким можна замовити молитву в капелана), дитячу зону з ігровою приставкою, кілька душових кімнат і окрему пральню з машинками для прання та сушіння одягу. Щоправда, «зірковий час», коли в укриття спускалися десятки добропільців, минув. І тепер у підвал приходять поодинокі мешканці, аби підзарядити телефони чи акумулятори.

«Я тут вдруге взагалі. Живу поруч, 5 хвилин звідси. Але сюди тільки зараз почала приходити. Бо раніше й потреби не виникало — світло було, у нашому будинку також є підвал-бомбосховище, куди ми спускалися під час нальотів. А зараз світла не було кілька днів, то довелося прийти, щоб зарядити телефон. І тут класно, дуже класно», — розказує мешканка Добропілля Наталя Кириченко.

Ще два місяці тому в укритті щоденно було до сотні людей. Хтось тут жив, хтось приходив прати одяг, діти навчалися та розважалися. Сьогодні ж, коли місто спорожніло, величезне світло-рожеве приміщення приймає до десятка візитерів. На стінах рясніють заклики до життя та боротьби, цитати видатних захисників та українських діячів. І хоч двері укриття відкриті для всіх, все ж головний заклик у Пункті незламності - зберегти життя, евакуювавшись з міста. Тому начальник Добропільської МВА кожного, кого бачить у підвалі, просить виїхати. Дає номери телефонів евакуаційних груп, записує прізвища людей й обіцяє приїхати чи не будь-коли, аби лишень люди зберегли своє життя.

«Зараз у цьому пункті є все, навіть хрест для молитов підсвічується. Тобто всі потреби людей ми забезпечуємо: є світло, їжа, кава й чай на вибір. Але ж це не умови, в яких можна жити довго. Ми віримо в Збройні Сили, але обстановка на напрямку така, що ніхто не може гарантувати, що станеться завтра. Чи зможемо ми завезти сюди за кілька днів необхідний мінімум для підтримки життєдіяльності?.. Я не хочу лякати людей, бо всі й так усе бачать. Тож чи безпечно в Добропіллі? Ні. Чи можна тут вижити?.. Сумнівно, але так. Але хіба це життя?» — наголошує Андрій Бондаренко.

Як евакуюватися з Добропільської громади

Сьогодні залишатися у Добропіллі та у населених пунктах громади смертельно небезпечно. Евакуація цивільного населення триває, але чим ближче лінія фронту, тим важче рятувати людей.

«Добропільська громада розташована занадто близько до лінії фронту, і ворог дедалі частіше цинічно б'є по цивільних», — наголошує місцева військова адміністрація.

Запис на евакуаційні поїзди здійснюється за телефонами:

Виїзд відбувається зі збірного пункту в смт Олександрівка. Евакуйованих транспортують до транзитних пунктів у м. Лозова (Харківська обл.) та м. Павлоград (Дніпропетровська обл).

📞 Цілодобова «гаряча лінія» Донецького обласного call-центру: 0−800−500−121

📞Евакуація тяжкохворих та осіб з інвалідністю (БО «БФ «Схід СОС»): 0−800−332−614

📞"Гаряча
лінія" підрозділу поліції «Білий янгол»: +38 (066) 561-91-02