«Я не молюся перед виїздом — Бог і так з нами»: як «Падре» з Костянтинівського напрямку підтримує бійців між штурмами, банею на колесах біля ЛБЗ

Посеред подвір'я «Падре» стоїть вантажівка — «місія», яка сьогодні служитиме бійцям батальйону «Алькатрас». Всередині - ще зранку натоплена баня та сауна, кілька душових кабін і куток з пралками та сушарками. Мінімальний набір «вихідного дня» — те, що забезпечує бійцям комфорт у зовсім некомфортних умовах. Колишні в’язні, які воюють на Костянтинівському напрямку, зараз живуть у бліндажах. Мороз до -15℃, кілька сантиметрів донецького ґрунту на підошвах берців і брудні від сажі руки — умови, в яких доводиться жити перед виїздом на бойові. До цього додаються ворожі дрони, які чатують на будь-який рух у небі, і струмки поту через постійні тренування: щодня бійці пробігають по 5−10 кілометрів, аби загартувати свою витривалість, коли вона може врятувати їм життя. Але загальні враження — не з приємних.

«Я ще зранку протопив баню й сауну. Пічка й зараз топиться, тому ми будемо їхати, а за нами дим тягнутиметься. І поки вони будуть паритися — їхні речі пратимуться. А я робитиму їм зачіски машинкою. Ну й генератор веземо, щоб нагріти їм чаю, зробити бутерброди. Вони це все люблять», — з посмішкою пояснює свою «соціальну службу» військовий капелан 93 ОМБр Євген Савченко з позивним «Падре».

Коли священник протестантської церкви сідає у вантажівку з журналістами «Вчасно», не відбувається «передподорожньої» молитви, у салоні немає десятків іконок. «Бог завжди з нами й без цього», — коротко каже священик, заводячи машину. За кілька годин вона має прийняти перших «клієнтів» — бійців, які тиждень чекали, щоб попаритися у сауні, перш ніж їхати в батальйони на «бойові».

З часів АТО Євген Савченко одружував військових, влаштовував їм хрещення і заспокоював тих, хто його лякався: «Капелан приїхав — отже, жди біди». Єдине — не горював за тими, хто не повернувся з поля бою. Каже, що для цього буде час після війни, а зараз треба робити все для живих. Тож як священик може допомогти бійцям (окрім ряси та молитов), як через один батальйон впливає на настрій усієї бригади, та на що іще чекають хлопці, окрім розпареної фури — бачили журналісти «Вчасно».

Між окупантами й добровольцями з 2014: шлях священика-протестанта в лави ЗСУ

Вперше про бога Євген Савченко почув, коли служив у радянській армії. Тоді це було радше табуйовано й приховано, проте після знайомства з майбутньою дружиною він вирішив пов’язати життя з церквою. А коли росія напала на Україну й треба було вирішувати, кого підтримувати — в перші ж дні пішов до добровольців у Кремінній питати, чим допомогти, аби їм було комфортніше відбивати Луганщину у ворога.

Військовий капелан родом з Рубіжного. Коли у 2014 росія напала на Україну, не думав, яку сторону обрати — хоча буквально перебував між двома «вогнями»: Сіверськодонецьк був захоплений сепаратистами, Кремінну контролювали українські військові. У церкві, і якій він був священиком, вирішили, що людям нестимуть Євангеліє. А Євген відразу ж пішов до добровольців допомагати. Тоді український прапор означав для нього територію свободи та стабільності. І хоч віряни приходили до нього не за політичними баченнями, він чітко підкреслював, що його церква — це Україна.

У 2019 році, йдучи на фронт, у Рубіжне потрапила 93 ОМБр. Тодішній капелан, дізнавшись про Євгена, запропонував йому та ще вісьмом священикам бути бригадними капеланами. Після співбесіди з командиром бригади кожен став капеланом у «своєму» батальйоні. Євген був поруч з артилеристами.

Зараз у 93 ОМБр капеланів двоє - разюче мало порівняно з часом АТО/ООС. З обов’язків — проповіді та духовна підтримка бійців, «Сауна для солдата», об'їзд шпиталів, у яких лежать їх поранені військові. Крім того, ще й час від часу одружує бійців бригади.

«Були хлопці, які знаходили дружин на фронті, одружувалися. Пам’ятаю вінчання в „Алькатрасі“. Хлопець одружився, був такий щасливий, тільки відчув кохання… І в перший же бойовий вихід загинув», — каже Євген.

Батальйон батальйону не рівня. Як, приїжджаючи в один підрозділ, впливати на настрій бригади

Батальйон «Алькатрас», в який ми їдемо з Євгеном Савченком, формують колишні в’язні-добровольці, які підписують контракти з Силами оборони. Усі служать у штурмових підрозділах зі значним (часто — тяжким) досвідом у минулому. Часто вони стають релігійними — зокрема й завдяки капеланам, які відвідують їх у в’язниці. Регулярні візити відбуваються і в реабілітаційних центрах, через які нерідко проходять люди, які опиняються за ґратами. Тому присутність священнослужителя тут, коли вони за крок від штурму — радше необхідність, а не забаганка. Хоча й підхід до них має бути індивідуальний.

«Капелан здебільшого працює у чоловічому середовищі. А чоловіки не слухають, що ти кажеш, а дивляться, що робиш. Тому треба спершу заслужити довіру вчинками, а потім щось розповідати», — пояснює військовий капелан.

«Падре» додає, що, крім того, є різниця, чого бійці з різних регіонів України потребують від капелана. Наприклад, військові з заходу України частіше потребують «людини в рясі» — священнослужителя, який прийде почитати їм молитви. Для них це справді вагомо. Натомість мешканці сходу України, звідки більшість бійців 93 ОМБр, потребують розмови, підтримки та допомоги. Чогось, що можна «якісно» виміряти. Зокрема, включеності капелана у їхнє життя та побут.

Фактично з цією метою рік тому був започаткований проєкт «Сауна для солдата». Завдяки волонтерам і церкві знайшли автомобіль, обладнали його під душові та сауну, зібрали пральні частини й сушарки. Тепер сауна на колесах кожного тижня виїжджає до бійців. Раніше візити були щодня в різні підрозділи, але зараз саме «Алькатрас» став батальйоном, який постачає людей в інші підрозділи. Тому, каже Євген, служачи цим бійцям, вдається впливати й на інші батальйони. Тим паче умови, в яких живуть ці військові, далекі від комфортних.

До речі, жартів про дівчат у лазні Євген, будучи капеланом, не уникнув. На початку ті смішливо цікавилися (хоча і з надією), чи будуть їхати до них дівчата в бані. А потім із жартами зійшлися на думці, що краще їм більше води залишиться.

«Ми хочемо, щоб нам довіряли, відкривали думки й серце. Тому хочуть жартувати про це? Нехай жартують. Хочуть матюкатися? Що поробиш. Знаєте, перевиховувати 30-річну або 50-річну людину — невдячна справа. Тим паче вони й самі за рамки не заходять, і, якщо що, їх побратими зупиняють», — пояснює Євген.

«Гель із полуничкою, щоб смачно пах у палатці»

Коли натоплена фура доїжджає до «табору» бійців, його вже чекають. Хлопці посміхаються, щойно з машини вискакує «Падре» і відразу йде відчиняти двері вантажного відсіку. За ними — омріяний гарячий душ, сауна та баня. Частина хлопців підбігає допомагати капелану заводити генератор. Після — готує перекус для хлопців: бутерброди, печиво і чай. На звук генератора підтягуються й інші військові. Усі - з пакетиками, всередині яких одяг для прання та банні застосунки. У когось — індивідуальний шампунь, дехто купив власний гель для душа.

«З полуничкою. Щоб пах вкусно у палатці», — зі сміхом заявляє боєць, який одним із перших зайде паритися в сауну.

Допоки перша група бійців домивається, Євген чекає на солдат з машинкою в руках — «наводити красу» на головах. Хлопці жартівливо просять його накрутити їм кучері й «зробити марафет, але так, щоб у межах пристойного».

«Падре, ви дивіться, красіво ж зробіть. Раптом тут буде якась красуня пробігать? Треба, щоб побачила, який я гарний», — посміхається 40-річний військовий.

Його побратим, який стоїть поруч, відразу відповідає: «Падре, чули? Треба якусь паранджу накинуть, щоб краса не засліпила».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Приходять кошенята, а на позиції їдуть леви»: як 93 бригада готує колишніх ув’язнених до штурмів на Донеччині

Посеред посадки — атмосфера спокою і щастя: банні години (або хвилини) для бійців — практично єдині на тиждень, коли можна дозволити собі відпочити й відмитися. Графік БЗВП не дозволяє виспатися вдосталь навіть у вихідні, а з пропаренням їх ніхто не підганяє.

Поміж хлопцями, які чекають на стрижку, Євген зізнається: йому самому приємно привозити хлопцям сауну. Власне, капелан і зобов’язаний працювати на чотири «фронти»: забезпечувати душпастирську опіку (служби, молитви спільні та індивідуальні), просвітницьку діяльність (пропонують «Євангеліє» та молитовники), консультують командування з релігійних питань. Проте чи не найважливіше з перерахованого для 93 ОМБр — доброчинна діяльність. Тримати баланс між усім вдається, але буває, що дихання перехоплюють емоції.

«Хлопці постійно змінюються. Боляче, коли місяцями я приїжджав, дружив, а потім за тиждень боєць їде в інший підрозділ, йде на штурм, і не повертається звідти. Чому боляче?.. Бо вони стають рідними. Кожному хочеться кращої, іншої долі», — зізнається капелан.

«Гріх — це бути не воїном», або що каже Святе писання про зброю, захист своєї країни й чоловічий обов’язок

Ще на початку вторгнення рф в Україну, у 2014 році, капелан сприймався бійцями як явище перед смертне. «Падре» пригадує, що коли його представили в одному з підрозділів, бійці злякалися: «Ну все, нам капелана виділили — значить, нам хана». Змінилася думка лише тоді, коли вони почали разом жити та, служити.

«Мені тоді хлопці казали, що вони далекі від віри, бо добровільно взяли в руки автомат, щоб захищати Україну. Їм доводилося пояснювати, що якщо вони в армії - це не кінець вірі, християнству. Це їх обов’язок і честь. Бо якщо ти перестанеш бути захисником, воїном, то хто захистить?.. Якщо ти у формі, маєш право носити зброю, щоб обороняти тих, хто цього зробити не може, то гріх — не бути воїном», — пригадує військовий.

Нерозуміння обов’язку та відповідальності, переконує Євген Савченко, «тягнеться» ще з часів СРСР, коли церкву максимально демонізували та «скасовували». Тоді люди, які служили, не мали жодного уявлення про християнство та віру — це були табуйовані теми. Тож не дивно, що тепер вони впевнені, ніби лишатися вірянином і стріляти у загарбника — непоєднуване. Хоча навіть два сини «Падре» зараз несуть службу у Збройних силах — у 47 та 93 бригадах.

«Люди не розуміють свій обов’язок захищати. Навіть курйоз кажуть: „Я християнин, тому не хочу брати до рук зброю“. Але зараз солдати роблять це, щоб захищати побратимів і збивати дрони. Це ж не вбивати нікого, а захищати свого товариша від смерті. І на цьому моменті люди аж „сідають“: вони про це не задумуються. Багато хто досі думає, ніби зараз війна — це бігати по полю і стріляти з автомата у людей з триколором. Але навіть можливостей для такої війни немає», — пояснює капелан.

Згідно з законодавством, Євген Савченко теж не має брати до рук зброї. Йому, як старшому лейтенанту капеланської служби, заборонено видавати зброю та боєприпаси. В теорії, щоб захищатися від дронів, поруч мають бути солдати та помічники. Однак війна диктує свої умови служби, коли на ньому немає ряси.

«Чи візьму я зброю, щоб збити дрон, який атакує моїх побратимів?.. Офіційно я не можу цього робити. Але молитвами й проповідями я не захищу свого брата, коли його у той момент вбиватимуть фізично. Це особисто моє переконання», — каже «Падре».

Наостанок журналістів «Вчасно» військовий капелан переконує: навіть у нього виникали питання, допоки Бог дивитиметься на несправедливість, яку коять окупанти. У Святому письмі написано, що зло прогресуватиме і буде розвиватися як рак. Такі злочинці й брехуни, як росіяни, процвітатимуть і множитимуть зло та горе. Однак уже зараз усе нібито наближається до божого суду.

«Усе закінчиться приходом Христа, який покладе цьому кінець. Але локально ми ще станемо свідками падіння демона росії, як свого часу побачили падіння Гітлера і Сталіна», — обнадією «Падре» з 93 ОМБр.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Відбивають штурми, «обнуляють» ворога, витягують 200-х: як на Донеччині наземні дрони 93 бригади здійснили прорив в НРК