Екстравагантні «купідончики» з дробовиками: як мобільно-вогневий екіпаж відстрілює дрони у Дружківці
РепортажіНальоти дронів на Краматорськ із боку Дружківки — звичне для міста явище. Гудіння БпЛА і вибухи на фоні вже нікого не дивують, краматорці навіть не ховаються під крони дерев. Однак те, що називають «засиллям» дронів — лише крихітна частина того, що окупанти підіймають у повітря. До міст долітає не більш як 20% летючого металу, зробленого подекуди з вибухівки, «лайна та палиць». Якби не мобільно-вогневі групи, підрозділи РЕБ і «зенітники», які відстрілюють БпЛА — жити було б неможливо.
Коли журналісти «Вчасно» зустрічаються із «Кумом», командиром екіпажів МВГ, він швидко інструктує: будемо їхати в Дружківку, дорога прострілюється, броню не знімаємо. Слухати його: якщо він кричить «з машини!» — отже, всі висипаються без жодних питань. На жартівливе питання про майно (вартість фотоапаратів і девайсів — понад 200 тисяч) розуміюче посміхається, але повторює, що найдорожче — життя. І, можливо, РЕБ за мільйон, який все одно врятувати не вийде.
«Тут броня в три пальці, але якщо дрон жахне — уламки можуть і нас прошити», — із м’якою, майже заспокійливою, посмішкою каже командир підрозділу 93 ОМБр на псевдо «Кум».
Машина з навареним антидроновим мангалом важко присідає під вагою кількох людей, споряджених у броню. У випадку, якщо окупанти вирішать пробивати бронескло машини, захист має врятувати внутрішні органи від серйозних пошкоджень. Хоча й на це «Кум» багатозначно знизує плечима: «Кому як пощастить…».
Крім нас (знімальної групи та «Кума») машина везе майже тонну навареного металу, ще 100−150 кілограмів акумуляторів і пів багажника набоїв. Останнє — подарунки для хлопців із мобільно-вогневої групи, які стоять за Дружківкою й збивають дрони рф. Тому попереду — дорога в місто.
«Проскочити треба хвилин за десять. Якщо „маякувати“ на трасі довше, то ризикуємо потрапити в екранчики руських операторів. Повірте, ми цього не хочемо», — наполегливо каже військовий, заводячи машину. Попри те, що на ній мінімум тонна «нерідного» металу, вона бадьоро виїжджає з двору і везе нас на виїзд із Краматорська.
Уже на першому кілометрі за містом збувається мрія багатьох «гонщиків»: швидкість щонайменше 130 км/год, краще — швидше. Колючий дріт обабіч траси й поодинокі розірвані шини не додають впевненості у дорожній безпеці. Кілька спалених машин, які вигоріли дотла, також не виглядають як заспокійливе.
«О, це нещодавно спалили… Нічого, проїдемо. Але не пристібайтесь», — з посмішкою каже «Кум», розганяючи пікап до 140 кілометрів. Іншою рукою вмикає РЕБ, який для нас має практично фантастичні можливості: глушить дрони на кількох діапазонах. «Чуйка» у машині час від часу пищить, але картинка не з’являється. Щоправда, це не надто заспокоює, оскільки з квітня окупанти масово переводять на оптоволоконне управління навіть ударні «Молнії». А детектори дронів не помічають БпЛА на оптиці.
Проте впевненості трохи додає помпова рушниця, прихилена поруч із водійським сидінням. Це остання інстанція: якщо дрон заходитиме на удар, а «Кум» почує — є шанс відбитися.
Можливо, ми — свідки атаки дрона, який вбив цивільну у її квартирі
Дружківка, в яку круто завертає пікап, ще у травні лякаюче-сіра. Але з салону через «мангал» не помітно уламки дронів і рештки ракет на дорозі. Коли виходимо на «ознайомлення» з новою реальністю, в очі впадає снаряд, який застрягнув в асфальті й не розірвався. Таких «подарунків» по місту — сотні, нездетонованих дронів ще більше. Не все помічають, щоб ліквідувати, тож інколи сильні обстріли провокують детонації непомічених снарядів.
У місті гудіння дронів перемішується зі звуком вибухів і автоматних черг. Десь поблизу ще одна МВГ намагається збити FPV, але він пролітає над головою, поки ми ховаємося у кущах, і влітає в багатоповерхівку за кілька будинків від нас. Наступного дня у зведенні буде інформація, що дрон влучив у будинок у Дружківці, загинула жінка. Можливо, саме той БпЛА, який ми почули, її вбив.
Мобільно-вогнева група «Кума» — двоє хлопців із зарядженими дробовиками на виїзді з Осикового. Перехрестя, на якому вони збивають дрони, давно простріляне: окупанти спалили будинки навколо, розбили АЗС, а про присутність МВГ знають місяцями. Щоправда, полювання на хлопців влаштовують рідко: бомбити житлові будинки в Дружківці їм «цікавіше». Буває, дрони зависають і намагаються уразити автомобіль, який проноситься поруч із МВГ. Розрахунок на те, що уламки зачеплять і вогневу групу.
«Ми тут уже не раз стріляли, позиція „спалена“. Але вона основна, бо маршрут на позиції пролягає через неї, об'їздів немає. І навіть якщо машину не підірвуть, то хлопці руль вивернуть, об дерево зупиняться — і травми майже смертельні. Тобто ціль — не спалити машину, а позбутися особового складу», — пояснює «Кум».
Перед перехрестям швидкість зі 150 треба скидати хоч до 90, а це вдалий момент для атаки. Навіть якщо машина не вибухне чи не зупиниться, вона може перекинутися. Тому небо треба прикривати. Якщо не вдається з рушниці — вилітають дрони-перехоплювачі. Однак якщо дрон на оптоволокні, то його чути, але не видно на апаратурі. Зенітні дрони просто не бачать цілі.
«Стрільба привертає увагу тих, хто поруч. Нещодавно витягували з Ростіком машину з кювету, вже зачепили трос і сіли в салон, щоб потягнути. Через шум мотора не почули, як підлітав дрон, але почули стрільбу іншої групи. Якби залишалися в машині — дрон влучив би в нас. Урятував саме звук чужої стрільби, а дрон ми збили двома стволами», — розповідає командир підрозділу, поки підходимо до хлопців із рушницями.
«Я себе інколи черв’ячком-наживкою відчуваю»
Один із бійців МВГ, яка обороняє Дружківку й Краматорськ — Ростислав на псевдо «Людоїд». З юнацького обличчя не сходить посмішка — складається враження, ніби він просто вийшов постріляти в тирі, а не відбивається від дронів із кілограмами вибухівки. Служба — майже родинна справа його сім'ї: в армії він, батько та дядько. Тому коли виповнилося 25 років — пішов підписувати контракт.
«Я коли на БЗВП був, то так викладався, що встигав свою порцію з'їсти, а потім ще три добавки. Так і причепилося. А взагалі я добрий», — посміхається «Людоїд».
«Кум» додає: взагалі Ростік — пілот FPV-перехоплювача. Але коли не на позиціях як пілот, то виїзд у складі МВГ — його хобі, ніби «качок постріляти». В цей момент юнак широко посміхається і додає: «Тільки з цими каченятами я себе почуваю черв’ячком-наживкою».
Швидкість наведення прицілу для пострілу — до 3 секунд. Щоправда, сьогодні це доводилося робити мало — у точці пролітало до 10 дронів. Окупанти притихли, хоча вчора закидали Дружківку «Молніями» та FPV. Великі крила пролітають, але збити їх із рушниці неможливо. Тож основна ціль — двометрові «комарі» над головою.
«Чим більше стволів — тим краще. Влучити в рухому ціль нелегко, тому стріляють усі. Отак працює вогнева група», — пояснює «Ковчег», напарник «Людоїда».
До речі, «покласти» дрон замало. Він може здетонувати при падінні або за кілька секунд після. Взимку небезпека ще більша: БпЛА може «доковзати» льодом до якоїсь цілі.
«У мене було таке: дрон збили, він впав на лід, але не вибухнув, і поїхав до мене. Довелося стріляти в лежачого, щоб зупинити. Бо в дронів стоять електродетонатори на підрив. Якщо пошкоджена батарея чи дроти, то малоймовірно, що вибухне. Але ніколи не знаєш напевно», — пригадує «Кум».
У цей момент в повітрі чується дзижчання кількох дронів. Це ще не табун, але летять одночасно троє. Один атакує будинок за кілька метрів від нас: хлопці бігло кажуть, що це далеко — метрів 100 від перехрестя. Інший летить вбік — його не видно. Один же долітає до нас.
Укриттів поблизу немає: єдина надія — кущі та бетонний паркан. Перші не захистять від уламків, другий може привалити зверху. Поки ми роззираємося в пошуку сховку, «Людоїд» із напарником роблять кілька пострілів. Дрон задалеко — шкоди йому ніякої. Проте його чує інша вогнева — уже вона починає полювання. Щоправда, безрезультатно — дрон із противним вереском влітає в будівлю за нашими спинами. На кілька секунд западає тиша, яку порушує дзижчання наступного дрону.
«Так буває. Ми збиваємо до 30% того, що летить повз нас. Якщо не ми, то наступна група, і так каскадом… Але все одно десь 20% БпЛА долетять. Ми ж не всемогутні з рушницями», — знизує плечима «Людоїд», а потім піднімає очі до неба — видивлятися наступну «качку».
Місцеві побоюються цієї частини міста
За кілька годин на позиції повз нас пролітає ще до десятка дронів. Між ними «Людоїд» викурює цигарку за цигаркою — неквапливо, спокійно, ніби за десять кілометрів якесь тилове місто, а не «сіряк». У місцевих чатах, до речі, цього перехрестя вже побоюються — люди пишуть, буцімто росіяни вже забігали до міста, їх тут хтось бачив. Хлопці на це лише посміхаються і махають рукою — мовляв, це ще безневинні чутки. Тим паче визначеної зони зіткнення немає. інфільтрації відбуваються. Можливо, ці чутки на чомусь і засновані. Але бувають і гірші, про які відомо екіпажу МВГ — що вони самі обстрілюють Дружківку, щоб «нагнати місцевих».
Користуючись тишею, «Кум» перевантажує екіпажу кілька ящиків патронів, перепитує, коли їх забирати. Ще двічі «Людоїд» із напарником стріляють у два дрони, які несуться прямо на нас. Двоє долітають кудись подалі, а один за 20−30 метрів від перехрестя падає на територію приватного будинку. Чутно тріск — обвалюються шифер і стіни. Але в цьому квадраті люди вже рік як не живуть, тож немає потреби бігти туди на перевірку, чи всі цілі.
Коли повз перехрестя пролітають пікапи з військовими, всі привітно махають екіпажу МВГ. В обличчя вони вже знайомі: бійці «Кума» буквально відбивають їх від дронів, як янголи-охоронці з дробовиками. Екстравагантні «купідончики» з дещо іншою БР-кою, аніж у традиційних янголят.
Цивільні, йдучи повз екіпаж, навіть не спиняються, коли «Людоїд» із побратимом відстрілюються від дронів — не прихиляються. Таке враження, ніби вони переконані, що хлопці з дробовиками поруч — купол, тож їм нічого не нашкодить. Наші військові теж хочуть у таке вірити, але навичка падати на землю відточена досвідом.
Коли небо сіріє, а сонце має ховатися, «Кум» готує машину до відправки. Каже, коли повернеться за бійцями, і йде до машини — нам дає час на «обійнятися» і домовитися пригостити їх кавою у більш мирному місці. Коли вже всі сідають у машину, а пікап заведений — вмикається «диво-РЕБ», рефлекторно рука «Кума» тягнеться до рушниці — перевіряє, чи вона на місці.
Ми від'їжджаємо, двоє хлопців махають на прощання. Через мангал і сітку їх ледь видно, а за кілька секунд двох молодиків із дробовиками взагалі не помітно. Вони лишаються тримати небо над Дружківкою, відстрілювати дрони й неквапливо курити. «Людоїд» планував за кілька годин передзвонити мамі, яка дуже переживає за своїх чоловіків.
Вже на під'їзді до Краматорська «Кум» розриває тишу: його хлопці вже майже рік не були у відпустці. Їх ніким міняти: хтось хворіє і лежить у лікарні, хтось пішов у СЗЧ, а людей дуже бракує. Він сам не ходив на відпочинок уже три роки, бо соромно — він відпочине, а хлопці, які щодня ходять на завдання, ні.
«Яка у мене мрія… Та хто його вже знає. Як і у всіх. Але є бажання. Хочу відправити своїх хлопців у відпустки, щоб вони трохи подихали тим спокійним життям. Вони на це заслужили», — ділиться наболілим командир підрозділу.
Наприкінці червня редакції «Вчасно» стало відомо, що «намангалену» машину з «диво-РЕБом» окупанти таки спалили. Автомобіль, який вивозив на позиції мобільно-вогневі групи, лишився тільки в статті, пам’яті «Кума» й видатках на метал, який наварювали на кузов.
Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!