8 квітня 2022 року стало найстрашнішим днем у сучасній історії Краматорська. Того ранку росія завдала ракетного удару по залізничному вокзалу, де тисячі мирних людей чекали на евакуацію. Це були родини з дітьми, літні люди, жінки — ті, хто намагався врятуватися від війни.
Чотири роки тому росіяни вдарили по людях на залізничному вокзалі в Краматорську. 8 квітня 2022 року загинула 61 людина, 121 особа отримала поранення/фото з офіційної сторінки Володимира Зеленського
Чотири роки тому о 10:28 ракета з касетними боєприпасами влучила у скупчення людей на вокзалі в Краматорську.
Уламки накрили перон, колії та привокзальну площу. Внаслідок удару загинула 61 людина, серед них — 9 дітей й 121 особа отримала поранення.
Правоохоронці Донецького ГУНП, які того дня допомагали пораненим та вбитим, пригадують: спершу вони навіть не усвідомлювали, що обстріл вокзалу стався в реальності, тому діяли механічно: сортували поранених, надавали допомогу найважчим та намагалися заспокоїти паралельно тих, хто отримав сильніші моральні ураження, аніж фізичні.
Мар’яна Ткаченко, інспекторка сектору комунікації Краматорського відділу поліції, пригадувала, що того дня найважче було відходити від тих людей, кому вже неможливо було допомогти — хто загинув внаслідок обстрілу, проте поруч з ким лишалися їхні рідні. Ті попри все сподівалися, що їх коханий, кохана чи рідна людина житиме. Однак окупанти забрали десятки таких життів і сотні надій з очей їхніх близьких.
«Першою була бабуся. Поранення черевної порожнини, треба було зробити огляд. Дуже багато людей, крові дуже багато. Ти просто бачиш — лежать тіла, і ти розумієш — по ознаках, що людині не вистачало кисню, людина померла від кровотечі. І коли ти вже починаєш з однієї людини перемикатися далі. А лежать діти. Лежала дитина — пів голови не було і, певно, батько поряд», — каже поліцейська.
Фото: GettyImages
Згадками про трагедію того дня поділився й журналіст Олександр Качура. Тоді він з італійськими журналістами шукав тему, яку можна показати в ефірі — попередня домовленість про зйомку зірвалася, тож вибір впав на евакуацію місцевих, які чекали на порятунок на території залізниці.
«Коли був на ринку, куди заїхали у справах, я почув сильний вибух. З боку залізничного вокзалу здіймався стовп чорного диму. За нашою машиною їхали кілька „швидких“, проїхати біля вокзалу було ніяк, — на мене біжить натовп переляканих людей. Крик, шум, мої колеги починають знімати, зникаючи у натовпі. На дорозі лежать тіла, на газоні між ялинками валяється ще гаряча „Точка-У“, на ній напис білою фарбою „За дітей“. Бачу поліцейського — хлопчина моїх років несе дитину, її нога стікає кров’ю, джинси перемотані бинтом та тканиною, на одязі — застиглі коричневі плями. Відвіз дитину з матір'ю у лікарню, повернувся назад — там уже почали сортувати людей. Важкопоранених доправляли відразу. Тим, кому надали допомогу — сиділи та лежали поруч з накритими трупами. За дві ходки забрав і їх. Обличчя бабусі було в крові, в чорних цятках від дрібних уламків, накладений турнікет. Її палка так і лишилася на бруківці», — пригадує чоловік.
Дітей клали вздовж кіоску, де продавали біляші й пиво. З-під зеленого брезенту проглядалися дитячі кросівки. У калюжі власної густої крові біля воріт лежала жінка середніх років. Спочатку через неї переступали, а потім перенесли недалеко до паркану. Поліцейські з медиками перші надавали допомогу. Військові, які опинилися поруч, віддавали свої аптечки для допомоги потерпілим.
«Запах крові міцно бив в ніс, а сонце зігрівало холодіючі тіла вбитих росіянами цивільних. Хотілося плакати й блювати. Спочатку трупи завантажували у чорні мішки, а коли мішки закінчилися — в хід пішли зелені брезентові накидки. Я тоді взяв з автомобільної аптечки одноразові перчатки, бо й так стояв у крові. У салоні теж була кров, навіть на торпеді», — зауважує Олександр Качура.
Фото Олександра Качури
Коли на прохання медиків він допомагав перенести постраждалу загиблу жінку — сталося те, що водночас і здивувало, і збентежило журналіста.
«Щось пішло не так, коли я взяв тіло під руки — голова нахилилася до низу й через діру на потилиці, пробитій уламком, яку ніхто не помітив, на асфальт впав шмат сірої кривавої маси. Прямо мені під ноги, заляпавши й так не зовсім чисті джинси. Ледь не знудило. Мабуть, тепер і мені потрібна допомога. Тоді присів в тіні — набігла преса, дали попити води. Давав навіть коментар — мене вистачило на два прямих ефіри», — пригадує чоловік.
Після ракетного обстрілу СБУ відкрила кримінальне провадження за статтею 438 КК України «Порушення законів і звичаїв війни». Через півтора місяці у відомстві заявили, що отримали неспростовні докази причетності рф до цього обстрілу. Траєкторія польоту ракети та аналізу інших аспектів показали, що удар завдали з території Донецької області, яка ще з 2014 року перебуває під окупацією.
Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!