«Народжені у вишиванках»: як переселенка з Донеччини створює перші обереги для українських дітей

Волонтерка Оксана Муравльова вже двічі переселенка. У 2014 році виїхала з Ясинуватої до Краматорська Донецької області, а у 2022-му — до Бережан на Тернопільщину. До акції «Народжені у вишиванках» вона долучилася ще на Сході, а зараз продовжує творчість у Тернопільській області.

«Акція „Народжені у вишиванках“ триває з 2017 року. Її запропонувала громадська діячка, дослідниця, письменниця Леся Воронюк. Починалося все з двох вишитих сорочок для немовлят, які народилися в День вишиванки. Далі ми підхопили цю ініціативу, і мені захотілося, аби кожна дитина, яка у день свята перебуває в пологовому, отримала свою вишиваночку. Тому з кожним роком вишиванок стає дедалі більше», — розповідає журналістам «Вчасно» волонтерка, переселенка з Краматорська Донецької області Оксана Муравльова.

За її словами, підготовка до акції кожен рік триває одразу після Дня вишиванки. Тобто фактично над нею працюють протягом року — вишивають нові сорочки для новонароджених.

«У 2025-му, щойно ми вийшли з пологового у Тернополі (куди евакуювалася з Краматорська Оксана Муравльова .- ред.) я одразу почала шукати тканину для нових вишиванок і людей, які погодяться їх створювати. Цього року акція дещо розширилася й охопила такі міста як Ужгород, Мукачево, Перечин, Дніпро, Білгород-Дністровський, Одеса, Полтава, Київ, Тернопіль, Херсон,  — каже волонтерка. — У мене вже є понад 70 наборів для тернопільських малюків, до яких входять вишиванки, спіднички та шароварчики. Також є мотанки — оскільки це рік Коня, ми робили коників-мотанок. Є й ляльки-мотанки та метрики від наших підприємців з Донеччини родин Поколенко та Ощепкових. Протягом року ми вишивали з любов’ю і теплом, щоб якомога більше малюків 21 травня отримали свою першу вишиванку. У цей день я зі своєю командою йду до Тернопільського перинатального центру, а наші волонтери — до пологових будинків в інших містах».

Спершу акція була спрямована лише на дітей, народжених саме в День вишиванки. Але у пологових є й матусі з дітками, які народилися, наприклад, вчора чи позавчора.

«Тому ще у 2017 році я пам’ятаю як ми додатково швиденько дошили 30 сорочечок. Це було у Краматорську, і тоді всі малюки у пологовому будинку отримали свої вишиванки, — згадує Оксана. — Так само і нині намагаємося вишити якомога більше. Наприклад, в Ужгороді цього року підготували 110 вишиванок. У Тернополі ми очікуємо приблизно 35−40 народжень, але ще близько 50 сорочечок зробили про запас — щоб усі малюки, які будуть у пологовому, отримали подарунок. У Бережанах ми вишили 332 вишиванки. Але вже кілька років поспіль ми не рахуємо загальну кількість. Раніше всі сорочки з'їжджалися до мене в Бережани — ми їх підраховували й передавали дітям. Нині їх шиють у кожному місті, і мети рахувати вже немає. Хтось вишиває 50, хтось 70, хтось 100 сорочок. Є й такі, хто зробив лише дві чи три — але це теж дуже цінно».

«Особливі сорочки, вишиті пораненими військовими»

До акції долучаються всі охочі. До прикладу, у Бережанах є пані Євдокія — їй 96 років. Вона цього року вишила десяток маленьких розпашонок, хоча, як зауважує Оксана, зір уже в неї не той, та і руки вже не так тримають голку.

«Є в мене й особливі сорочки — їх вишивали наші поранені військові. Вони проходять лікування у місцевій лікарні, і я пропоную їм вишивання — це як своєрідний психологічний відпочинок після фронту. Дехто погоджується і створює вишиванки для малюків. Цього року таких сорочок чотири», — додає Оксана.

Разом з цим вона розповіла, що у перші роки повномасштабного вторгнення набори для новонароджених передавали й на Донеччину. Однак, на жаль, цього року вишиванки туди вже не поїдуть, адже цілих пологових там майже не залишилося.

«Проте малюки, які були раніше народжені на Донеччині, все одно отримують свої вишиванки. Я вже передавала їх у Канаду, США, Польщу й по Україні. Як бачите, акція вже поширюється не лише на дітей, народжених у День вишиванки, а й на інших малюків — дітей військових, волонтерів», — додає Оксана.

Головна ідея такої акції — це показати, що вишиванка є кодом нашої нації та ідентичності.

«Це нагадування про те, що дитина народилася в Україні, і від самого малечку має відчувати себе громадянином чи громадянкою своєї держави. У нас були жінки, які ще вагітними вишивали сорочки та несли їх у пологові. А нині вони вже приходять туди зі своїми дітьми й продовжують цю справу. Це своєрідний ланцюжок передачі нашого ДНК, нашої культури та пам’яті народу. Люди мають знати й відчувати, де ми живемо, щоб не було потім „какая разніца“ і питань про те, хто ми є», — зазначала Оксана.

Рекорд найбільшої вишиванки

Цього року, крім акції «Народжені у вишиванках», у Бережанах 21 травня реєструватимуть у Єдиній базі рекордів України найбільшу сорочку, вишиту вручну. Протягом п’яти місяців 42 майстрині вишивали окремі смуги до цієї сорочки. Лише сама вишивка займає 4 квадратні метри. Висота сорочки — 3 метри, а рукави, якщо розгорнути від одного краю до іншого, сягають понад 7 метрів.

«Попереду сорочки — три великі смуги, також оздоблені рукави й низ. Так ми не просто вишиваємо, а й об'єднуємо людей, бо кожна майстриня хотіла долучитися — хоча б один хрестик зробити власноруч, — додає Оксана. — Після презентації вишиванку передадуть до Будинку культури Бережанської міської ради. Крім цього, ми також хочемо зібрати кошти на вишиванки для наших поранених захисників, які проходять лікування у Бережанах».

Разом з цим у 2023 році волонтери створили карту-рекордсменку «Обійми» з ляльками-мотанками. Її виготовили 58 майстрів з усієї України, й вона побувала у 22 містах, а нині зберігається у Бережанах.

«Наша діяльність не зупиняється. Нині ми беремо участь в організації фестивалів. Минулого року Олена Хмельницька — ВПО з Луганщини  — запропонувала Тернопільській облдержадміністрації започаткувати фестиваль ляльки-мотанки, і цього року він також відбудеться, — каже Оксана. — Це все не просто так організовується, наприклад, вишивання часто стає психологічним порятунком для наших людей. Ще у Краматорську я пам’ятаю маму, яка втратила сина на війні. Вона не знала, як жити далі. Їй запропонували вишивати сорочку, і з часом це допомогло їй поступово вийти з важкого психологічного стану».

«Не всі знають, що таке терикони, й чи є Азовське море на Донеччині»

За свою активну діяльність переселенка з Донеччини Оксана Муравльова неодноразово була відзначена почесними нагородами. У 2023 році вона отримала президентську відзнаку «Золоте Серце», а торік її визнали «Людиною року Тернопілля» та «Гордістю Бережанщини».

«Для мене це насамперед підтвердження того, що наша діяльність справді потрібна людям, — зазначає Оксана. - Я часто кажу, що просто „граюся у вишивання“, але насправді це моя цілодобова робота. Крім цього всього ми також їздимо селами, розвозимо вишиванки, залучаємо людей до акцій, проводимо майстер-класи й головне — розповідаємо дітям про Донеччину. Як виявилося, не всі знають, що таке терикони, чи що Азовське море є саме на Донеччині. Ми хочемо підкреслити, що Донеччина — це Україна, де жили й живуть патріотичні люди. Бо мені неодноразово доводилося чути фрази на кшталт: „Це ви хотіли війну, у вас там сєпари“. І мені хочеться це перекреслити».

Оксана разом з іншими волонтерами вже кілька років поспіль розповідає про український рух на Донеччині й для цього інколи залучає різних письменників і митців.

«До нас приїжджали Віталій Запека, Сергій Пантюк, Тетяна Шептицька, Сашко Обрій, Людмила Охрименко, а також Сталіна Чубенко, яка розповідала про свого закатованого у 2014 році сина», — каже Оксана.

Разом з цим жінка розповіла, що у Бережанському замку нині знаходиться майстерня ГО «Розмовний клуб „Файно“», де щосуботи проводять зібрання, аби поспілкуватися й виготовити сувенірну продукцію.

«Частину виробів ми продаємо, а за виручені кошти збираємо посилки для військових, відвідуємо поранених у лікарні та приносимо їм необхідні речі й смаколики. Також проводимо майстер-класи для дітей», — додає Оксана.

Евакуація й перші кроки у волонтерстві

Оксана Муравльова родом з Ясинуватої. Вона та її родина — двічі переселенці. У 2014 році виїхали до Краматорська, а у 2022-му — до Бережан на Тернопільщину.

До волонтерства й військової агресії з боку рф Оксана працювала в Ясинуватій у будівельному технікумі та Ясинуватському коледжі при Донецькому університеті управління. Там викладала українську мову і ділову українську мову.

У 2014 році розпочалася війна. Оксана була в Києві, потім у Вінниці й зрештою приїхала у Краматорськ, аби бути ближче до дому.

Тут вперше почала займатися волонтерством, зокрема допомагала з видачею гуманітарної допомоги, реєстрацією людей й наданням юридичної допомоги від штабу «SOS Краматорськ «.

Згодом жінка спробувала зайнятися просвітництвом української культури, традиції та мови. Для цього місцева церква Краматорська давала приміщення, й щосуботи волонтерка проводила час із дітьми та їх мамами.

До 2022 року Оксана розвивала свою діяльність, вона долучалася та організовувала різні соціальні програми, займалася розвитком культури, вчила української мови, волонтерила. Зокрема ще у 2019 році вона створила волонтерську ініціативу «Разом до перемоги» завдяки, якій об'єднували людей та плели сітки для військових, яка й нині продовжує існувати та працювати у Краматорську.

Після евакуації на Тернопільщину у 2022-му Оксана не припиняє свою активність, ба більше — вона збільшує масштаби, проводячи різні акції та фестивалі, об'єднує людей за спільною справою й допомагає військовим та переселенцям не втрачати віру в себе.