«Довелося пережити найгірші сценарії»: подробиці спецоперації, коли поранений боєць ТрО вижив в оточенні біля Костянтинівки й вивів у полон росіянина

На Костянтинівському напрямку ворог просто планував вбити обох — і «свого», і нашого, — щоб вони «не дістались» нікому. Побратими вже кілька діб намагалися їх вивезти, але щоразу армія рф палила чи «розбирала» роботів.

«В одній теліжці нас їхало троє: я, паралізований, Саньок — пекар з росії, який спершу мене взяв у полон, а потім здався. І ще один росіянин, з вибитим мозком, бо йому дрон зніс пів голови», — розповідає Володимир Александров на псевдо «Позитив» про виїзд з передової позиції Костянтинівки.

Журналісти «Вчасно» розповідають деталі історичної евакуації з-під Костянтинівки: підозри командирів ТрО про засідку противника, російські FPV, які обстрілювали евакуаційних роботів із пораненими, і багаторівневу операцію «Лемура», яка тривала кілька діб.

Передумова евакуації: позиції, на яких були наші, вже частково перебували в оточенні: росіяни скупчувалися позаду них

Позиція, на якій напередодні полону чергував «Позитив» із побратимом, вже тоді була розташована у «сіряку» Костянтинівського напрямку. Володимир Александров пригадує: там окупанти перебігали постійно — і попереду, й позаду. Фактично позиція була в оточенні через постійну інфільтрацію окупантів, хоча зайняті суміжні ділянки постійно зачищали — зокрема, й завдяки тому, наскільки «Позитив» запам’ятовував координати окупантів і передавав їх для зачистки дронами й піхотою. За ті сім місяців, протягом яких чоловік був у війську, він пройшов шлях від піхотинця до «провідника» мінометників на позиції.

«Більше ніхто так не запам’ятовував дорогу, як я. Якщо прямим маршрутом хлопці йшли, то все було нормально. А якщо потрібно було звернути вбік через ждунів, близький бій абощо, то вони втрачали орієнтири, заходили не туди. А я міг знайти дорогу з будь-якого місця», — пояснює військовий.

На кінець січня «Позитив» здебільшого супроводжував НРК та побратимів на позиції. З Володимиром був побратим на псевдо «Хміль». Обидва знали, коли треба виходити: до секунд прораховували перезмінку й «перекур» окупантів, які спостерігали за тією ділянкою, проходили тими шляхами, які ще не контролювали росіяни. Однак того ранку все пішло не так.

«Ми не очікували, що біля хати, куди нам скидали посилки, хтось буде. Тому коли по нас почали стріляти, не встигли нічого зробити. „Хмелю“ одразу прострелили грудну клітину, а мені попали в ногу. Мене на місці крутнуло, я впав, і вже за кілька секунд нас двох вже затягнули в хату четверо росіян. Напарника теж забрали з вулиці, щоб дрон не засік перестрілку й нікого на поміч не прислали», — пригадує «Позитив».

Того дня та всю наступну ніч ані «Хміль», ані «Позитив» на зв’язок не виходили, хоча мали доповідати про ситуацію на позиції кожні дві години. Це було першими тривожними дзвіночками для «Лемура», командира мінометної батареї 5 батальйону 112-ї бригади. «Позитив» показав себе як надійний командний гравець на бойових, «Хміль» служив з перших днів створення батальйону та з часів оборони Луганщини й мав орден «За мужність» третього ступеня. Тому коли зв’язку з позицією так і не було, припустив найгірше: обох уже немає в живих. Імовірно, й позиція була зайнята окупантами, які стали вбивцями наших бійців.

«Командир підрозділу завжди продумує, що станеться якась фігня і результат може бути дуже поганий. Тому коли хлопці не вийшли на зв’язок — я готувався до найгіршого», — пригадує той момент «Лемур».

На момент, коли командир думав про втрату бійців і позиції, цей «план» якраз реалізовували росіяни. Вранці, після ночі в закинутій будівлі, двоє з росіян пішли на позицію «Позитива» та «Хмеля». Повернулися здивовані: у наших бійців була їжа, вода, зв’язок і укриття. Вони були трохи обурені, але щасливі.

«Вони сказали, що будемо туди переміщуватися, бо „ці як дома живуть, а ми тут страдаєм“. Мене поклали на ноші, перенесли туди. Залишати в хаті не хотіли, спеціально відразу не застрелили. Хотіли здати мене своїм як полоненого. Ну і щоб прикриття їм організував», — каже «Позитив».

Дрон рф, який не здетонував, став причиною, чому росіяни здалися

Перед тим, як минулої доби піти за посилкою, позицію «Хмеля» та «Позитива» вже накрили ворожі дрони. Щоправда, завдяки диву або криворуким росіянам, він не здетонував. Така «сигналізація» біля позиції згодом була б ліквідована, але коли наші бійці покидали укриття — вирішили, що зроблять це згодом. Однак про це не знали четверо окупантів, які дісталися до позиції. Тим паче за час відсутності бійців дрон присипало сніжком і зробило прихованим способом вбивства та самогубства. Останнє - бо «Позитив» вирішив ліквідувати ворогів ціною власного життя.

«Я подумав, що вже якщо в полон потрапив, то хай краще нас всіх… І про дрон їх не попередив, думав, що всі ми підірвемося. Але ті двоє, які несли мої ноші, встигли проскочить всередину бліндажа. А двоє позаду — ні. Одному пів ср*ки й половину м’яса на нозі відірвало, другому ногу пошкодило. Мені теж трохи перепало: вухо надірвало, перетинку пошкодило. Але усі завалилися всередину. Мені наказали доповісти командиру, що все добре», — розповідає Володимир Александров.

«Лемур» на командному пункті отримав доповідь приблизно такого змісту: «Позицію атакував дрон. „Хміль“ десь подівся і його вже немає кілька годин, я поранений у ногу через скид. Позиція наша, але я не можу ходити, потрібна допомога — евакуація». За розрахунком окупантів, після такого повідомлення має прийти піша група на допомогу й нарветься на них. Наші бійці мали стати або полоненими, або розстріляними.

У ті хвилини російські дронщики продовжували розбирати позицію, думаючи, що там засідають бійці ТрО. Про те, що її захопили окупанти, вони не знали — на зв’язок до своїх ніхто з четвірки не міг вийти. Тому доповідь «з неба» виглядала логічно й правдиво. Але «Лемур» на той момент уже здогадувався, що щось не так.

Саму перестрілку та захоплення «Позитива» у полон «Лемур» відзначив: з військової точки зору росіяни відпрацювали дуже добре: був швидкий контакт з нашими бійцями, після чого росіяни відразу ж забрали тіла з вулиці, не лишивши жодних ознак перестрілки. Вони зайняли укриття, змусили полоненого вийти на зв’язок, дати хибну доповідь, щоб його побратими не уражали їх укриття, натомість далі скидали їжу та воду.

«Враховуючи, що потім вони мали рухатися далі, вглиб, цей порядок дій — хороше рішення», — додає військовий.

Однак ще в перші години відсутності бійців, 23 січня, інші пілоти провели розвідку ділянки, на якій перебував «Позитив» із «Хмелем». Вона була чиста: свіжих розривів не було, крові або закривавлених слідів також. Не було гільз, покинутої зброї, тіл загиблих, теплового сліду в тепловізорі абощо. Голос «Позитива» теж звучав надто спокійно як для людини, яку ледь не вбило дроном. Висновок був один: найімовірніше, її забрали росіяни. Проте щоб пересвідчитись точно — послали кількох піхотинців на пішу розвідку наступного дня, 24 січня. Коли ті дісталися бліндажа, всередині вже сиділи п’ятеро: четверо окупантів і «Позитив». Останній мовчав, діалог вели росіяни. Тож висновок був один: позиція захоплена, наші бійці вбиті. Тому бліндаж потрібно знищити разом з ворогами.

Через кілька годин після доповіді розвідки про захоплення позиції її почали «розбирати» наші дрони. Бліндаж поки що витримував, але це була справа кількох скидів. Це розумів і «Позитив», і росіяни. Шанс останніх на виживання і похвалу за полоненого згасав на очах. Зв’язку зі своїм командуванням вони не мали, тому навряд їх чекали назад. Врешті, двоє вцілілих росіян одномоментно вискочили з позиції й втекли, покинувши на смерть і «полоненого», і двох своїх. «Позитив» розумів, що попереду — тривала смерть від дронів, які потроху «розбирали» бліндаж.

«Нас доб’ють або ваші або мої. Але до моїх хоча б ближче»

Поки укриття, в якому перебували троє чоловіків, систематично «розкривали» дрони 112 бригади, «Позитив» встиг дізнатися більше про поранених росіян. Один — Саньок, раніше був пекарем. На війну потрапив з Мінеральних Вод у росії й нібито попри власне бажання. Інший був з-під москви, і понад усе хотів вижити.

«Провалялися ми день. Усі троє були в такому стані, що доживали й навряд вижили, тим паче під атаками дронів. Тому я сказав їм: „Хлопці, чи ваші, чи наші таки доберуться до нас і завалять. Тому є варіант, який вам, може, не сподобається, але який є: треба йти до моїх. Бо ваші - за 3 кілометри звідси, а мої - за півтора. Три ви не дійдете, а півтора ще можна спробувати. Тому якщо складете зброю і здастеся в полон, то я вам допоможу. Мої хлопці й вас, і мене витягнуть“. Вони хотіли жить, погодилися», — пригадує «Позитив».

Зброю окупанти склали, доповідь «Лемуру» Володимир зробив відразу — з усіма подробицями, деталями й розмовами, які звучали останні кілька діб. Це сталося вже 28 січня. Позицію «крити» перестали, але над нею завис наш дрон — контролювати, чи все йтиме за планом. Якби окупанти спробували зробити щось, що зашкодило б «Позитиву», їх би підірвали на місці.

«Ми з командиром взводу, „Фарою“, розуміли, що „чесна“ доповідь теж могла бути примусовою. Почали прослуховувати радєйки — прислухалися, чи не було погроз. Але ні. Вова навіть жартував, розмовляв у звичній манері. Тому вирішили витягувати всіх трьох. Хоча у нас була ще одна підозра: що вся ця ситуація — засідка. Але не цих поранених, а від двох росіян, які втекли раніше. Ми очікували, що вони замінували вихід з бліндажа або дорогу до нього, під'їзд, а самі чекали на евакуацію десь поруч. Щоб відразу всіх „покласти“. Тому до всіх побажань щодо провізії ставилися з підозрою», — розповідає «Лемур».

Забезпечувати нашого бійця й двох окупантів гарячою їжею, ще й вдосталь, було ризиково. Тому принцип був наступний: для посилок пакували лише мінімум, який складався з кількох пляшок води, солодкого (на кшталт батончиків) і ліків. Принцип — не дати відновитися росіянам, аби вони не вирішили, що можуть дістатися до своїх.

«Бо росіяни — як щури: якщо їм поскидати купу їжі, води, щоб вони відновилися, то це вже буде боєздатний ворог, який передумає йти в полон. Тому скидали критичний мінімум. Хоча був цікавий момент: коли „Позитив“ просив скинути їм воду, бо вони з „важким“ росіянином хотіли пити, то другий, Саньок, казав, що їм важливіше, тому він потерпить без води довше, ніж хлопці. Це ми теж відзначили для себе», — пояснює командир Володимира.

По провізію в посилках, до речі, бігав завжди «Саньок» — він єдиний з усіх трьох міг рухатися, хоч і з палицею, на яку спирався. В іншого росіянина не було пів ноги (м'ясо та м’язи вирвало під час вибуху дрона), а прострелена нога «Позитива» трималася тільки на шкірі. Чоловік боявся, що її у нього практично немає.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Слов’янськ і Краматорськ може чекати блокада: росіяни готують плацдарм для наступу на останні вільні міста Донеччини

«Логістика була найбільш стрьомною з усього, що ми запланували»: розрахунок спецоперації з «сіряка»

Поки тероборонівець із двома полоненими сподівалися на евакуацію (хоча «Позитив» до останнього не вірив, що їх зможуть витягнути), за кількадесят кілометрів понад 30 людей готували все для місії. Для супроводження робота, який вивозитиме поранених, підготували четвірку: двох із мінометки та двох із роти вогневої підтримки. Вони мали забезпечити доїзд НРК на стартову точку й супроводжувати по маршруту, відстрілювати атакуючі російські дрони й контролювати ситуацію.

Для «Лемура» як командира підрозділу евакуація була ризикова: він відправляв чотирьох військовослужбовців живих і здорових на дуже ризикове завдання для супроводу одного пораненого свого й двох полонених. У найгіршому випадку ця евакуація могла перетворитися на історію загибелі чи поранення п’ятьох тероборонівців і двох росіян. Однак військовий додає: у розрахунку окупанти були «бічними» героями й акценту на їх довезенні не було.

«НРК ми збільшили, пом’якшили металеву платформу, зробили ізоляцію. Вклали жорсткі й м’які ноші, милиці, додаткові аптечки, ковдри. Все облаштували таким чином, щоб якщо вона застрягне, „Позитив“ із росіянами могли лягти на тепле дно, вкритися ковдрами й спокійніше чекати, поки робота виштовхають. Позаду мала йти наша „четвірка“. Найбільший ризик, який ми допускали — це контакт з росіянами. Бо ми виходили в ту зону, яку слабо контролюємо. Там ми були „сліпі“ через туман. І наша четвірка туди йшла з розумінням, що це може бути ризиковане й важке завдання, яке вимагає віддачі на всі 1000%», — пригадує підготовку до евакуації «Лемур».

Вранці 29 січня НРК «Рись» виїхала до середини Костянтинівки. Там «підібрав» двох супроводжуючих із чотирьох, і поїхав до виїзду. На схемі маршруту, який проклали для робота, були визначені кілька ризикових ділянок — ті, де є висока ймовірність вступити в контакт з інфільтрованими окупантами. Одна з тих точок справді стала проблемою. Але не через контакт з ворогом, а тому, що робот там загруз.

Коли НРК випхали з багнюки, льоду й снігу, й він доїхав до бліндажа «Позитива», почалося завантаження «пожитків» у робота. За оригінальним сценарієм, у перші ж секунди з укриття мали з’явитися росіяни й наш боєць, оперативно залізти в корзину й максимально швидко покинути те місце. Однак Володимир був надто хазяйновитий, з посмішкою пригадує його командир. Тому коли в корзині вже сиділи двоє 300-х, «Саньок» завантажував евакуаційну «Рись» раціями, боєприпасами, автоматами, батарейками, телефонами й іншими цінними для оборони речами.

«Коли «Риська» почала рух, вона дала збій. Проблема в тому, що її інженери зібрали менше, ніж за день, хоча на це треба більше часу. Залишили «рідну» систему управління, менш стабільну та зручну. І в результаті на схилі, який веде до озера, ми втрачаємо над нею контроль і НРК практично летить у воду. Вона зупинилася тому, що не могла їхати по льоду. Щоб її виштовхати, довелося пережити найгірший сценарій: на видному місці, без туману, з неконтрольованим небом троє людей штовхають НРК. Вона починає їхать, збиває з ніг ще одного бійця.

Здається, це найжахливіший розвиток подій. Але ні: в цей момент на хлопців летить оптика й ударне крило-камікадзе «Молнія». Все вдаряє чітко в «дуже погане» місце. Імовірно, в якомусь будинку, повз який проїхала НРК, були росіяни. Вони передали це своїм, і коли «Рись» полетіла вниз — дрони вже були в дорозі до наших", — пригадує побачене з дрона «Лемур».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Щоб пробити Костянтинівку, росіяни заходитимуть з двох міст»: як потепління й підірвана дамба змінить оборону двох напрямків

Момент, коли віра в порятунок вибухнула

НРК за той час встигла від'їхати не більш як 700 метрів від позиції. «Позитив», який на той момент взагалі не міг рухатися, встиг побачити дрон, який летів по них: він спершу пролетів вперед, а потім різко розвернувся й полетів просто на них. Йому передували кілька інших, але вони падали за 50 метрів попереду чи позаду, ще одна розірвалася в небі, не долетівши до них 20 метрів вниз. І до останнього дрона «Позитив» сподівався, що це співпадіння, що їх насправді не помітили.

«Коли останній дрон пішов на нас, Саньок першим вискочив. А я тільки ногу, наче на ганчірці, перекинув через борт, випав з нього й закричав, щоб він мене відтягнув. А „Молнія“ у той момент чітко попала, прямо в череп другому росіянину. Я на власні очі бачив, як його мозок витікав», — розповідає Володимир.

Через атаку «Молнії» НРК рознесло. «Позитив» з Саньком встигли його покинути, а група, яка супроводжувала НРК, розбіглася по укриттях. Хлопці змінили чотири хати — і усі чотири склали дрони. Коли укриттів у тому квадраті не лишилося, їм довелося бігти в ліс. Пізніше стане відомо, що кілька дронів погналися за ними в гущу, довелося розділитися. «Знайдуться» хлопці лише через добу й майже випадково, почувши голоси один одного.

У той самий момент, поки дрони ганялися за супроводжуючими бійцями, живий росіянин з «Позитивом» побачили поруч зруйновану хату. Даху в ній уже не було, але в підлозі була дерев’яна ляда. Виявилося, що вона закривала погріб. Туди «Саньок» заскочив, а Володимир впав. Пригадує, що і за звуком, і за відчуттями, він це зробив як мішок картоплі. За кілька секунд пролунало кілька вибухів. Один з дронів, який «добивав» стіни розбитого будинку, склав його, ніби карткового.

«Позитив пригадує», що у той момент віра, що вони виживуть, майже зникла.

«Я кричав, що краще залишусь у погребі, чим мене доб’ють кацапи»

На командному пункті «Лемур» та «Фара» знали лише частково те, що відбувається: дрони накрили евакуаційну групу, хлопці розбіглися, ще живі «Позитив» із росіянином забігли в будинок, який окупанти «склали». Попри те, що ситуація здавалася безнадійною, посеред Костянтинівки уже добу стояв інший НРК — перероблений «Тарган», запасний для спецоперації. Коли 31 січня вся група супроводу нарешті знайшлася, робот виїхав до Володимира… і не доїхав. Цього разу — бо заплутався у путанці. За деякий час його буксування почули суміжники, які допомогли виплутати робота з пастки. До «Позитива» він доїхав з уже пробитими колесами, але конструкція була ціла. Минулу добу група евакуації трималася на доставках із дронів. Пощастило, що росіяни знищений будинок не відслідковували — певно, думали, що вижити там було неможливо. А коли Володимиру за три дні передали по рації, що за ним приїхав евакуаційний робот, він відмовився у нього сідати.

«Я на той момент думав, що не дотягну. Коли двоє наших прибігли, щоб евакуацію проводити, я злякався. Кажу: „ви бачили, що на вулиці?.. Ви сплигнете, порозбігаєтеся, а кацапи мене доб’ють. Краще в погребі залишусь“. Але мене все одно витягли. Пощастило, був дуже густий туман на полі, яким їхали. Хоча дорогою бачили вісім чи й більше ждунів. Ще пару хлопці розстріляли уже на перехрестях у Костянтинівці. Але це були ждуни не по наші душі, а ті, які чекають на кого завгодно», — розповідає військовий.

«Лемур» додає, що без пішої групи супроводу евакуація навряд вдалася б. Хлопці встигли поглянути смерті в очі, коли їх атакували десятки російських дронів, намагаючись убити всіх — і захисників, і своїх окупантів. Тому переоцінити внесок евакуаційної групи у спецоперацію неможливо.

«Це раніше мене мобілізували з вулиці, бо я не хотів служить. А зараз мене чекають побратими»

Та евакуація нарешті вдалася. Хоч робот приїхав із пробитими колесами й намотаними на них дротами, у супроводі евакуаційної групи їх забрали з тимчасового сховку. Володимира Александрова й «Санька» ще в Костянтинівці забрали медики в евак на стабпункт. Звідти тероборонівець поїхав у лікарню в іншій області, а росіянин — з контррозвідкою до своїх «колег по армії». Хоча «Лемур» жартує, що пропонував його лишити позаштатним помічником, бо без нього евакуація навряд вдалася б. Той штовхав НРК, розгрібав завали з цегли й меблів, шукав посилки, годував «Позитива» й не давав йому замерзнути й «вимкнутись» при морозі до -15.

Де та в яких умовах перебуває «Саньок» достовірно невідомо. Імовірно, він через свою участь у порятунку українського бійця не надто очікуваний на обміні для росіян. Хоча «Позитив» зізнається, що хотів би, аби умови були не найгірші. Вважає, що завдяки йому він не лише протримався до евакуації, а взагалі вижив.

«Якби не він, я б там і лишився, ще на першій позиції. Він же ходив забирати посилки, їсти й чаї готував, перев’язки мені робив. Тягнув мене, коли треба було рухатись. Саньок з самого початку себе поводив нормально. Коли мене підстрелили й вони вчотирьох підбігли, а один кричав „давайте доб’ю, нащо з ним тягатися?“. А Саньок сказав, що краще мене забрати як полоненого». Можна сказати, він мене ніби як спас. Я за це вдячний", — пояснює Володимир Александров.

Поранення «Позитива» важке, але шанси на відновлення майже стовідсоткові. Проблем додало обмороження, отримане за ті півтора тижня до порятунку, й рани від кулі, які за той час встигли нагноїтися.

«Не знаю, як я виживав. У мене зараз кінцівки пальців на ногах і на стопі приморожені, пальці трохи почорніли. Бо мене ж коли поранили, то роздягли. Я був лише в шкарпетках і підштаниках усі 10 днів, що там лежав. Рани довелося не просто обробить, а зрізать м’ясо, бо загноїлися, такий трупний сморід з’явився… А взагалі я думав, що у мене таз роздроблений, бо був наче паралізований знизу. Нога на шкірі, наче на мотузці, трималася. Але ні, куля пройшла навиліт. Подробило кістки, таз зачепило, але нічого невідворотного. Ще долоню зачепило — у ній уламок. І вухо подерте, як у кота-задираки», — каже військовий.

У відповідь на питання, чи планує він повертатися до війська, впевнено каже «так». Хоча служба восени 2025 почалася з того, що Володимира зупинили на вулиці ТЦК й він не знав, куди потрапить. Сьогодні ж не хоче нікуди, окрім як до своїх побратимів у 112 бригаду ТрО.

«Я збираюся повертатися. Якщо чесно, я до поранення і не думав про службу, і служити не хотів. А після всього, що сталося, не можу їх покинути. Мої хлопці - це вже моя друга сім'я. Як брати. Але щоб я став, треба стільки часу, що на той момент, дай Боже, і війна закінчиться», — сподівається «Позитив».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Весняно-літній наступ рф розпочався: ворог прагне прорватися до чотирьох ключових міст Донеччини