Донбас без шахт: як війна знищила вугільну промисловість, що втратила Україна, та чи є шанси на відродження регіону

Через війну багато шахт Луганщини та Донеччини припинили функціювати. Україна втратила чималий обсяг видобутку вугілля й інших корисних копалин, які нині залишились на окупованих територіях, або перебувають в зоні активних бойових дій.

За даними голови Незалежної профспілки гірників України Михайла Волинця, станом на 2013 рік в Україні діяли 145 шахт, які видобували 176, 1 млн тонн вугілля. У 2014 році, на початку збройної агресії, видобуток становив 65 млн тонн. За 2024 рік видобувалося 22,9 млн тонн вугілля.

«Від початку цього року в Україні видобуто 10,5 млн тонн вугілля, загалом це гірнича маса, тут зольність понад 40%, і вугілля треба ще привести до товарного вигляду, — зазначає Волинець. — Держшахти нині видобувають 3 тис. тонн на добу, а компанія ДТЕК до 45 тис. тонн».

З огляду на дані, цьогоріч очікується серйозне падіння видобутку через втрату низки відповідних підприємств. Зокрема вугільна промисловість залишилася без таких великих та важливих шахт як «Краснолиманська», шахтоуправління «Покровське» та «Капітальна».

Державне підприємство «Вугільна компанія «Краснолиманська» знаходиться поблизу міста Родинське Покровського району Донецької області, там нині точаться запеклі бої. Це підприємство було введене в експлуатацію у 1958 році. Глибина нижньої межі шахти досягає 1595 м. Підприємство видобуває кам’яне вугілля марки «Ж» та «Г». Середньооблікова чисельність штатних працівників — 3860 осіб.

Станом на середину 2024 року шахта «Краснолиманська» видобувала від 80 тис. до 100 тис. тонн вугілля на місяць. В аналітичній системі LIGA360 вказано, що за дев’ять місяців 2024 року чистий дохід компанії перевищував 2 млрд грн, а збиток становив 78 млн грн. У попередні роки вона була прибутковою.

Шахта «Краснолиманська» була одним з великих вугільних підприємств України, яка зазнала не тільки знищення з боку російських ударів, а й опинилася у центрі уваги правоохоронних органів через корупційні справи та борги.

Відомо, що підприємство призупиняло свою промислову діяльність в листопаді 2019 року через проблеми з реалізацією вітчизняного вугілля на ринку, у жовтні 2023 року були повідомлення про страйк шахтарів та звільнення директора через невиконання обов’язків, а у березні 2025 року суд відкрив провадження про банкрутство шахти, що свідчить про її повну зупинку.

Станом на 2024 рік заборгованість за послуги з видобутку вугілля сягають понад 2,2 млрд грн, 147 млн грн — по заробітній платі працівникам шахти (штатна чисельність налічувала останні роки майже 1700 осіб), а також 1,1 млрд грн за електроенергію.

17 травня оперативники Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції, детективи ДБР спільно з Офісом Генерального прокурора затримали бенефіціарного власника ТОВ «Краснолиманське» — організатора злочинної організації та трьох її учасників — управителя фінансами бізнесмена, директора та головного бухгалтера товариства. Вони затримані у порядку статті 208 Кримінального процесуального кодексу України.

Нині «Краснолиманська» не видобуває нічого, там не відбулася належна релокація обладнання, а з часом шахту взагалі знеструмили. Зараз її нищать росіяни, які намагаються окупувати місто Родинське.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 2,5 млрд грн збитків державі через зловживання у вугільній галузі — судитимуть колишнього «смотрящего» за шахтами Донбасу та його спільників

Від єдиного в Україні та Європі підприємства коксівного вугілля залишилися руїни

Свою роботу припинило також Приватне акціонерне товариство Шахтоуправління «Покровське» компанії «Метінвест», об'єкти якого знаходяться поблизу населених пунктів Піщане та Удачне. Там видобували єдине коксівне вугілля в Україні, необхідне для виплавки металу.

Засноване ШУ ще у 1990 році, раніше було відоме як ВАТ Вугільна компанія «Красноармійська-Західна № 1». Промислові запаси вугілля там становлять 200 мільйонів тонн, термін розробки — понад 40 років.

Ще минулого року у листопаді ШУ «Покровське» видало на-гора 17 тонн вугілля марки К за добу. На Донеччині, а тим паче в Європі, немає подібних шахт за видобутком антрациту та коксівного вугілля.

Через посилення обстрілів та близькість до лінії фронту робота частини підприємства була призупинена з грудня 2024 року.

У квітні 2025 року підприємство зазнало значних руйнувань, включаючи знищені адміністративні та господарські будівлі, а також випалені вогнем виробничі конструкції.

Призупинення роботи та руйнування призвели до необхідності закуповувати коксівне вугілля за кордоном, що збільшує собівартість української сталі.

Нині від єдиних коксівних шахт України залишилися руїни. Через погіршення безпекової ситуації поблизу Покровська підприємство закрили, а працівників евакуювали до більш безпечних регіонів.

Одна з найбільших шахт у Європі

Примусово завершила свою роботу й шахта «Капітальна» у Мирнограді. Вперше вона запрацювала 30 грудня 1974 року й мала потужність 4 мільйони тонн вугілля на рік. Її називали однією з найбільших у Європі. За проєктом шахта могла видобувати до 8 мільйонів тонн енергетичного і коксівного вугілля на рік, однак жодного разу такого видобутку на підприємстві не було. Максимальний вуглевидобуток тут був у 1988 — тоді шахтарі видобули 3,85 млн тонн вугілля.

Понад 15 років копальня не добуває навіть мільйона тонн. Раніше безперебійний цикл роботи шахти «Капітальна» забезпечували 8,5 тисяч гірників та інженерів. Вони працювали у чотири зміни. З часом чисельність робітників скоротилася вчетверо.

З березня 2022 року видобуток вугілля на шахті впав, він становив близько тисячі тонн на місяць.

Через війну шахта «Капітальна» офіційно призупинила свою роботу з 1 жовтня 2024 року, що призвело до масових звільнень працівників. До цього моменту шахта працювала в режимі «шахта-лава».

Одним із тих, хто до останнього працював на шахті «Капітальна», був Сергій Рева. Він звільнився з підприємства у вересні 2024 року через черговий удар з боку окупантів.

«Працевлаштувався на шахту ще на початку 2000 року і пропрацював майже 25 років. Був електрослюсарем, а потім підземним гірничомонтажником. Працював з електрообладнанням і демонтажем обладнання, — розповідає Сергій Рева журналістам „Вчасно“. — Нам як робітникам, заробітну плату не завжди вчасно сплачували, були й затримки. Керівництво теж постійно змінювалося, деякі директори були по три рази. Виплати затримувалися на різні періоди, але зрештою всі борги виплачувалися. А після 2022 року, як не дивно, зарплати нараховували вчасно».

Сергій Рева пригадує, що вперше по шахті прилетіло ще у 2022 році. Ракета поцілила на околиці підприємства. Після цього за рік обстрілів не було. А вже у кінці 2023-го почалися постійні обстріли Мирнограда.

«Удари в основному траплялися тоді, коли люди ще не встигали приїхати на шахту або вже роз'їжджалися додому, — розповідає Рева. — Улітку 2024 року ситуація різко погіршилася через обстріли: почали прилітати авіабомби по території шахти. Пам’ятаю, як їхали автобусом на роботу, чули вибухи десь неподалік, але не знали, де саме. А потім приїжджаємо — і бачимо, що по проммайданчику був приліт. Далі почали бити по території збагачувальної фабрики: повиносило двері, вибило вікна. Після цього, як не дивно, ми вже почали звикати, бо бомби падали майже щодня. Лише за серпень — близько десяти ударів по території. Адміністративні будівлі залишилися без вікон і дверей, стіни частково зруйновані — усе нагадувало постапокаліпсис».

Сергій пригадав, як після чергового прильоту довелося рятувати поранених. В один із днів бомба влучила тоді, коли кілька людей виходили з автобуса. За словами Реви, одній жінці відірвало ногу, іншій — руку.

«Їм одразу надали допомогу, але після цього більшість жінок звільнилася з шахти — залишилося лише дві-три, — розповідає Рева. — Їхні функції перейшли до чоловіків. Робота в шахті тривала, але людей ставало дедалі менше. Наприкінці серпня працювала лише одна зміна — приблизно 30 осіб. У 2022 році ми мали лише повітряні тривоги та відключення електроенергії через блекаути, але працювали завдяки генераторам. А вже у 2024 році траплялися випадки, коли через обстріли гірники застрягали у шахті, у кліті. На щастя, тоді ніхто не постраждав».

Після перших прильотів робітники ще намагалися прибирати наслідки обстрілів, але з часом удари ставали дедалі потужнішими, і відновлювальні роботи припинили. Сам Рева допрацював у таких умовах до 11 вересня.

«9 вересня прилетіла бомба. Людина, яка була на зміні, не постраждала, але коли ми зранку приїхали на роботу, автобус уже був без вікон і дверей. 10 вересня прилетіло у баню — вона вже горіла, а потім удар прийшовся по підйомній машині, яка спускає кліть у шахту. Після цього спускатися під землю стало неможливо. Працювали лише на поверхні, займалися демонтажем однієї з лав. Частину обладнання вдалося підняти, решту — ні. Те, що вдалося демонтувати, релокували на шахти Львівщини та Волині», — зазначив Сергій Рева.

Після критичної ситуації на шахті «Капітальна» до гірників приїжджали представники Львівщини та Волині, пропонуючи роботу на місцевих шахтах.

«Більшість людей у 2024 році самостійно переходили на інші підприємства. Я теж пішов на іншу шахту, адже пропрацював понад 24 роки, а для отримання шахтарської пенсії потрібно рівно 25 років стажу. Мені не вистачало кількох місяців. Думав, що допрацюю на цій шахті, але не вдалося. Тому влаштувався на роботу у Львівській області, щоб завершити стаж», — розповів Рева.

Нині шахта «Капітальна» в Мирнограді знищена і не працює, а перспектив відбудови, за словами Сергія Реви, немає.

«Шахти деградували ще до війни, і фактично майбутнього в них не було. Планували державну програму трансформації вугільних регіонів: закрити шахти, відкрити нові підприємства, перевчити та працевлаштувати людей. Проєкт мав тривати до 2027 року, ЄС виділяв кошти, але запуск відкладали, а потім почалася війна — і про це забули», — розповідає Рева.

Він додає, що навіть без війни «Капітальна» та інші державні шахти поступово закривалися б.

«ШУ „Покровське“ працювало з інвесторами, а решта б деградували. Збиткові шахти тримати державі невигідно, зробити їх прибутковими не вдалося. Хоча бюджет Мирнограда залежав від шахт, відновлювати їх тепер не має сенсу. Краще будувати нові підприємства, які дадуть робочі місця», — каже Рева.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Росія ліквідовує вугільні підприємства на окупованій Луганщині, щоб імпортувати вугілля з Кузбасу

«В перспективі Донеччину необхідно заселяти»

Через війну, яка вже триває понад 3 роки, Донеччина втрачає як цінні ресурси для всієї країни, так і населення. Тому для майбутнього відновлення регіону, яке зрештою колись настане, його необхідно заселяти, а для цього треба будувати нові підприємства.

«Донбас — це унікальна територія, де знаходилися шахти, збагачувальні фабрики, ТЕС, металургійні заводи, машинобудівельні. Тут був замкнутий цикл, міста були всі поруч із населенням 7 млн людей. Тут була надзвичайно потужна гірничорятувальна служба, бо шахти в Україні складні й вугілля видобувалося на глибині 1−1,4 тис. км», — розповідає Михайло Волинець.

За його словами, у перспективі на відбудову в надрах Добропілля ще є великі запаси й потужні пласти. Там свого часу хотіли побудувати потужну шахту із видобутком 4 млн тонн вугілля на рік. Однак цю шахту так і не заклали.

«Я хочу вірити, що можна буде створити шахтні стовбури й вести видобуток в надрах шахтоуправління „Покровське“. Відносно „Краснолиманської“ складано сказати, бо вони працювали на більших глибинах до 1200 метрів. А ШУ „Покровське“ працювало на 900 м, до того ж сюди вкладали кошти акціонери з всієї Європи. Акції компанії ДТЕК розміщені на Лондонській біржі, як і в Метінвест. Тому тут шансів більше відновитися», — каже Волинець.

Разом з цим він зазначив, аби відновляти вугільну галузь, важливо зберегти кадри. Бо робота шахтаря — це унікальна професія, й далеко не кожен може працювати на глибині.

«Тому на землях Добропільщини ще, гадаю, можна буде побудувати шахти. Навіть у Луганській області, де не вівся видобуток вугілля, це Старобільський район, там теж є унікальне вугілля і потужні пласти, — додав Волинець. — У Мирнограді глибокі шахти, тому про доцільність будувати там нові шахти треба консультуватися з геологами. Огляд територій там проводився ще в радянські часи».